Search:

Поняття, види робочого часу. Режим і облік робочого часу

Реферати » Трудове право України » Поняття, види робочого часу. Режим і облік робочого часу

Робочий час — це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої тру­дові обов'язки.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівнико­ві гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Тривалість робочого часу встановлюється як у централі­зованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового догово­ру) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

Робочий час поділяється на види, розрізняють нормаль­ний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поши­рюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності (ст. З КЗпП України). У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені поло­ження про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.

Норма робочого часу — це встановлена законом, колек­тивним або трудовим договором для даного працівника три­валість його робочого часу за певний календарний період — день, тиждень, місяць.

Робочий день — це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно засто­совуються два види робочого тижня: 5-денний з двома ви­хідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узго­дженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робо­чого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочо­му тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робо­чого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів — скорочується на одну годину.

Скорочений робочий час встановлений у законодавстві: КЗпП, а також в інших нормативно-правових актах. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.

Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для не­повнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Скорочується тривалість робочого часу напередодні свят­кових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поши­рюється на працівників, яким встановлений скорочений ро­бочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучен­ня до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залу­чати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюєть­ся Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колек­тивним договором, але не повинен бути менше за 20% та­рифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Неповний робочий час — відповідно до ст. 56 КЗпП вста­новлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді:

а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б) непов­ного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Поняття працевлаштування. Правові питання організації працевлаштування

Поняття працевлаштування розрізнюється в широкому і вузькому значеннях. Працевлаштування — це система органі­заційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи само­стійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузь­кому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової ...

Поняття та сфера укладення контракту

Трудовий договір на час виконання певної роботи є різно­видом строкового трудового договору, однак його припинен­ня пов'язане із закінченням обумовленої договором роботи. Контракт — особливий вид трудового договору. Контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріаль­на), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися ...

Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, за­подіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає: — при порушенні права працівника на працю (у випад­ках порушення правил прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і поря­док звільнення працівника); — за незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодження здоров'я працівника при вико­нанні ...