Search:

Генріх Гейне

Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична по­езія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику тра­диційним жанром німецької літератури. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі по­етичні умовності, говорячи про свої почуття без риторики й пое­тики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю своїх почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його по­езії підкорили тодішнього читача. Гейне сприяв «спрощенню» лірики, з космічних висот і неозорої далечіні він переніс поезію у бюргерську вітальню, але від цього вона не перестала бути щи­рою і значною. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя «Книги пісень» Гейне. Лірич­ні вірші насичені ознаками повсякденності, котрі змушують пові­рити у щирість почуттів. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтонація. Герой «Книги пісень», яким би не був щасливим, завжди пам'ятає, що це лише мить, а не одві­чне блаженство. Він знаходить у собі сили посміхнутися навіть коли його почуття не поділяють, жити далі й знову кохати. За­вдяки іронії Гейне піднімається над своїм ліричним героєм, автор завжди мудріший, аніж той, про кого він пише. Назвою «Книги пісень» Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у пер­шій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма бага­тьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні ві­рші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи й почуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність пісні зумовила вільну і поетичну форму, чим автор і керується. Разом з тим в «Книгу пісень» увійшло багато віршів, котрі були напи­сані у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Моло­дий Гейне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя.

«Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший роз­діл, «Юнацькі страждання», є найбільш романтичним. Перед нами — переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний ге­рой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу в світі. Життя і смерть борються в його свідомості. Другий розділ, «Ліричне інтермецо», зображує страждання як одвічну, але за­вжди нову історію. Тому це примиряє страждальця з життям, тугу змінює світла печаль. До цього циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі нам у перекладі М. Ю. Лермонтова, хоча у віршах Гейне «сосна» — чоловічого роду, а «пальма» — жіночого ролу, і тематика має глибшу любовну спрямованість. У третьому розді­лі, «Повернення на батьківщину», любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку пере­осмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лореляй. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш стан народною піснею. Лореляй втілює згубну силу любові, котрою вона наді­лена не зі своєї волі, адже любов — це складне, загадкове по­чуття, котре дуже важко збагнути. В останньому розділі — «Пів­нічному морі» — домінуючим стає аналітичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилю­вання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій. Символічним, у цьому плані є вірш «Корабельна аварія», котрий переклав Ф. І. Тютчев.

У 1826—1831 роках Гейне пише «Подорожні картини» — серію художніх нарисів, у котрих на перший план виходить осо­бистість автора, це пристрасний, допитливий спостерігач, який під­дає критиці сучасну йому дійсність. Мандрівка Гарцом слугує для автора приводом, щоб висловити свої думки про різні сторони громадського, політичного й культурного життя Німеччини.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Традиція і наука про авесту

Назва “Авеста” збереглася в найрізноманітнішіх формах. В середньо перській літературі – “Апастак”, або (в “Бундахішні”) “Ден” – “закон”, “принципи”, “релігійне установлення”, “релігійна книга”, “біблія”. У середньовікових персько-таджицькій і арабській літературі зустрічається багато варіацій цієї назви. Подібно загадці [його] слава, благородство його - [його] розгадка, [Бо] досконалість [це] – ніби Авеста, а його характер – це Зенд [розкриття змісту]. У інших авторів зустрічаємо інші форми. Теперішній текст Авести, є ...

Найвидатніший єврейський письменник – Шолом-Алейхем

Ніхто не знає, що таке смерть; Можливо, це навіть щастя. Так говорить Платон. А я говорю: Можливо, це і щастя, але позбав мене, Боже, цього щастя. Шолом Алейхем народився 2-го березня 1859 року в Україні в місті Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький ). Більша частина його життя пройшла в Україні. Чимало сторінок його повістей і оповідань присвячено описам української природи; його герої, як і він сам, добре знають українські пісні, вірші великого Кобзаря – Т. Г. Шевченка, із їхніх уст часто сипляться українські ...

Джек Лондон

ДЖЕК ЛОНДОН (1876—1916) Народився 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. При наро­дженні одержав ім'я Джон Чейні, але вісім місяців по тому, коли мати вийшла заміж, став Джоном Гріффітом Лондоном. Мати письменника — Флора Уеллман — походила із заможної уель­ської родини, була розумною і начитаною дівчиною, яка закінчила коледж, училася музиці, але мала нервовий характер зі швидко мінливим настроєм. У двадцять років вона перехворіла на тиф і після хвороби, як говорили, у неї залишилося деяке «сум'яття в голові». Це призвело ...