Search:

Історія виникнення та віровчення зороастризму

Лінгвістичні дані також говорять на користь відношення пророка до Східного Ірану. Історично оправдано, що Авеста з її міфологією і рисами героїчного епосу, була складена мовою, яка була близькою до мови першопочаткової територій проживання арійців. Ця прабатьківщина могла розташовуватись в Середній Азії або навіть південніше, в районі Герата. Річард Фрай вважає, що перси, мідяни і інші іранські племена, рухаючись до областей їхнього пізнішого перебування, співали гімни богам, подібні не тільки змістом, а й мовою, яка була мовою їх прабатьківщини – містичної країни Airyāna Vaējah. Племена, що прийшли в Західний Іран, розповсюдили


свою вимову серед місцевого населення – еламітів, хуррітів і інших; в результаті чого їх діалекти стали втрачати свої форми. Але до того, як це відбулося, на Сході з’явився пророк, що проповідував мовою Гат, – архаїчній, консервативній вимові, можливо на діалекті області Герата. Мова Гат звучала більш урочисто і авторитетніше, чим інші авестійські вимови. Пізніше, коли вчення Зороастра розповсюдилось по всьому Ірані, жерці просто приєднали свої гімни на гатському діалекті до попередніх загальноіранських, складених авестійською мовою.1

Зороастр скоріш за все був жерцем древньоіранської релігії, бо в Гатах (Ясна 33, 6) він називає себе заотар (Zaotar), тобто повністю правомірний священнослужитель. Оскільки він вживав це слово, не вкладаючи в нього заперечувального змісту, можна допустити, що він зберігав в новій релігії старий інститут арійських “жерців”. Він – єдиний засновник релігії, який був одночасно і священнослужителем, і пророком. В Молодшій Авесті він названий загальним словом для священнослужителів – атаурван. Він сам іменує себе також мантран – “складачем мантр”. Мантра – надихнене екстатичне заклинання. Навчання священству починалося у індоіранців рано, мабуть у віці близько семи років, і було усним, тому що вони не знали письма. В основному воно складалося з вивчення обрядів і засад віри, а також в опануванні мистецтва імпровізації стихів для зазивання богів і вивчали напам’ять великі мантри. Іранці вважали, що зрілість досягається в 15 років, і, вірогідно, в цьому віці Зороастр став священнослужителем.

Виходячи з Гат, можна припустити, що пізніше він намагався засвоїти всі знання, які отримав від різних вчителів. В подальшому він зображає себе як ваедемна (буквально “той, хто знає”) – “посвячений, той що володіє божественною мудрістю”. Згідно з зороастрійським переданням, багато років провів він, мандруючи, в пошуках істини. Його гімни дозволяють допустити, що він був свідком насильств, військових дій прихильників даева. Визнаючи


себе безсильним, Зороастр наповнюється прагненням до справедливості; для того, щоб виховний закон божеств-ахур був встановлений однаково і для сильних, і для слабких, так, щоб спокій, порядок і все інше могли б вести добре і мирне життя.

Згідно зороастрійських передань, Заратуштру, коли він став дорослим, Ахура-Мазда покликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення. Потім пророк прожив ще двадцять років у пустелі. Супроти нього виступили маги, вимагаючи чудес і випробовувань: його зв’язали, облили їдким зіллям, розтопленою міддю. Але Зороастр брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук не обпікав.

Коли ж він досягнув тридцяти років, вікової зрілої мудрості, тоді йому було дано одкровення. Ця велика подія згадується в одній із Гат (Ясна 43) і коротко описується в пехлевійському творі Задспрам. Там розповідається, як одного разу Зороастр, беручи участь у зборах з нагоди весняного святкування, відправився зранку на берег річки за водою для приготування хаоми. Він ввійшов в річку, намагаючись взяти воду з середини потоку. Коли він повернувся на берег (в цей момент він перебував у стані ритуальної чистоти), перед ним у свіжому повітрі весняного ранку виникло ведіння. На березі він побачив сяючу істоту Воху-Мана, яка привела його до Ахура-Мазди і п’яти іншим сяючим особам, в присутності яких пророк “не побачив власної тіні на землі через їх яскраве сяйво”. Тоді ж від цих семи божеств Зороастр і отримав своє одкровення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20 


Подібні реферати:

Мацюк Орест Ярославович

(1932-1999) Укр. історик, архівіст і знавець філіграней (водяних знаків на папері). У 1956 році закінчив економічний факультет Львівського с/г інституту. Навчався у Московському історико-архівному інституті. Був чудовим джерелознавцем, бібліографом, навчав тонкощів архівної справи молодших колег і дослідників, написав десятки оглядів документів, сотні архівних довідок, краєзнавчих статей. Знайшов документи, що підтверджують наявність друкарень у дофедорівський період на землях України. Науковий ступінь доктора ...

Народні звичаї та обряди

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремим людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постачання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана з звичаями народу. Звичаї народу – це ті прикмети, по ...

Марія Заньковецька

Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище – Адосовська) народилася 3 серпня 1854 року в мальовничому селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адосовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.Освіту дістала в Чернігові в приватному пансіоні. Дитинство і юність Заньковецької минули в оточенні простих селянських людей; на її розвиток значний вплив мала бабуся Сухондиха, яка над колискою великої артистки співала чарівні українські ...