Search:

Методологія спростування теорій і еволюція знання у К.Поппера

В подальшому Поппер починає говорити про пiдтвердження в iншому розумiннi. Третя вимога стверджує, що спочатку ми повиннi шукати i знайти позитивнi свiдчення на користь теорiї, тобто пiдтвердити її, а вже по цьому знову повернутись до фальсифiкацiонiстської стратегiї. Тодi модель розвитку науки набуває бiльш традицiйного вигляду: припущення - пiдтвердження - стпростування. Без сумнiву, цей перехiд був пов'язаний з визнанням Поппером iдеї наукового прогресу та уведенням в методологiю поняття правдоподiбностi.

Коли Поппер говорить про змiну наукових теорiй, про рiст їх iстинного змiсту, про зростання ступеню правдоподiбностi, то може скластись враження, що вiн вбачає прогрес в послiдовностi змiнюю­­­чих одна одну теорiй Т1 - Т2 - Т3 - ...n з iстинним змiстом, що збiльшується, i, таким чином, накопиченням iстинного знання про свiт. Однак, до повного визнання кумулятивностi Поппер так i не дiйшов. Перехiд вiд Т1 до Т2 не виражає накопичення: "...найва­­­гомiший внесок в рiст наукового знання, котрий може зробити те­­­орiя, полягає в нових проблемах, котрi вона породжує..."[2. -с.336]. Наука, за Поппером, починає не iз спостережень i навiть не з теорiй, а з проблем. Для вирiшення проблем ми будуємо теорiї, руйнацiя котрих породжує новi проблеми i т.д. Тому схема розвитку науки набуває такий вигляд:

T1———↓

P1 ―——→T2 → EE →P2

Tn——— ↑

де P1 - первiсна проблема; T1, T2,... Tn - теорiї, що вису­­­ нутi для її вирiшення; EE - перевiрка, фальсифiкацiя висуну­­­ тих теорiй; P2 - нова, глибша та складнiша проблема.

Зi схеми видно, що прогрес науки полягає не в накопиченнi знан­­­ня, а лише у зростаннi глибини та складностi вирiшуваних нами проблем.

Методологiчна концепцiя К.Поппера являє собою значне явище в сучаснiй фiлософiї. Вона зiграла велику роль в розкладi та руй­­­нацiї панування позитивiстської методологiї. На основi методо­­­логiчних поглядiв Поппера вирiс цiлий ряд методологiчних концепцiй його учнiв та послiдовникiв - Дж.Агассi, П.Фейєрабенда, I.Лакато­­­­­­са та iнших (наприклад, Т.Кун), котрi в тiй чи iншiй мiрi вiдштов­­­хувалися вiд iдей Поппера. Якщо тривалий час в захiднiй фiлософiї панувала одна методологiчна концепцiя, породжена в рамках неопози­­­тивiзму, i важко було собi уявити можливiсть альтернативних кон­­­цепцiй, то завдяки впливу дослiджень К.Поппера тепер ми знаходимо цiлу низку рiзних методологiчних моделей. I в цьому звiльненi фiлософiї науки вiд "тенет" лiнгвiстичного повороту в першу чергу зобов'язанi К.Попперу.

Вiдмова вiд ототожнення методологiї з епiстемологiєю, вiд абсо­­­лютизацiї методологiї аналiтичної фiлософiї та народження нових методологiчних концепцiй ставлять питання про їх фiлософську орiєнтацiю. Це стосується i методологiчної концепцiї Карла Поппе­­­ра. Багато авторiв вважають його послiдовником позитивiзму. З цим, однак, важко погодитись, оскiльки вiн пiддав нищiвнiй критицi позитивiзм та iнструменталiзм - двi найпоширенiшi форми iндук­­­тивiзму в фiлософiї науки. Поппер завжди визнавав цiннiсть фiло­­­софiї для пiзнання, тодi як для всього iндуктивiзму характерним є негативне вiдношення до фiлософiї. В розумiннi знання та його роз­­­витку, у вирiшеннi проблем, пов'язаних з емпiричним базисом науки, з дихотомiєю емпiричного та теоретичного знання, з поясненням, пе­­­редбаченням та iстиною Поппер далеко розходиться з логiчним пози­­­тивiзмом повертаючись до "фiлософiї свiдомостi" у супереч тен­­­денцiям поширення "фiлософiї мови".

В такому випадку, якою ж є суто фiлософська позицiя Поппера? Мабуть, Поппер (як i переважна бiльшiсть сучасних захiдних фiло­­­софiв) не є прихильником певної фiлософської концепцiї i його фiлософськi погляди представляють собою деяку сумiш рiзноманiтних фiлософських iдей. Разом iз цим, методологiя Поппера - це величне, цiлiснее явище в сучаснiй фiлософiї та методологiї науки.

Однак, оскiльки, iстина та хибнiсть, критерiй iстини i критерiй хибностi є взаємопов'язаними i якщо не може бути абсолютного кри­­­терiя iстини, то, як це було найкраще продемонстровано I.Лакатосом i П.Фейєрабендом, не може бути й абсолютного критерiя хибностi. То­­­му фальсифiкацiонiзм був пiдданий критицi, коли стало зрозумiло, що повна фальсифiкацiя теорiй так само є недосяжною, як i повна їх верифiкацiя.

Хоча фальсифiкацiонiзм i є логiчно досконалим, вiн стикається зi своїми власними епiстемологiчними труднощами. В своєму первин­­­ному "догматичному" варiантi вiн приймає хибну передумову - про доведенiсть суджень з фактiв i про недоведенiсть теорiй. В поп­­­перiвському "конвенцiоналiстському" варiантi фальсифiкацiонiзм потребує деякого (позаметодологiчного) "iндуктивного принципу" для того, щоб надати епiстемологiчної ваги його рiшенням приймати тi чи iншi "базиснi" твердження, i взагалi для зв'язку своїх правил наукової гри з правдоподiбнiстю.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Науково-методична та науково-дослідна робота викладачів

Державна політика в галузі освіти вимагає переосмислення та переоцінки застарілих уявлень, стереотипів щодо системи підготовки педагогічних кадрів. Одним з найголовніших завдань є відродження і подальша розбудова української національної школи, утвердження орієнтації молоді на формування таких якостей особистості, як почуття власної гідності, віри в свої сили, бажання кращою працею домогтися кращого життя, а не пасивно очікувати його. Вирішення цього завдання вимагає піднесення загальної і професійної культури педагогічних ...

Методологія спростування теорій і еволюція знання у К.Поппера

Карл Поппер (1902-1994) - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi (славнозвiсному центрi iндуктивних наук), а з 1946 р. - проф. Лондонської вищої школи економiки i полiтичних наук. Вiн автор концепцiї "критичного рацiоналiзму". Його погляди формувалися пiд значним впливом логiчного пози­­­тивiзму, проте свої головнi iдеї вiн створював на грунтi критики методологiчних принципiв iндуктивiзму. Вбачаючи найбiльш характерну особливiсть науки у фальсифiкова­­­ностi її теорiй, Поппер приходить ...

Методи наукового-пізнання. Суть наукової теорії

ВСТУП Однією з якостей, що відрізняє наукове знання від ненаукового, є його системність. Це означає, що той емпіричний матеріал яким володіє наука, відповідним образом організований, зведений в певні класи і групи. Наукове знання має надто складну структуру, воно складається з безлічі самих різноманітних елементів. На "мікроскопічному" рівні науки можна виділити, наприклад, такі елементи, як поняття, судження, умовиводи,що добре відрізняються одне від одного за рядом формальних якостей. Однак вони не висловлюють ...