Search:

Василь Слапчук

Реферати » Література українська » Василь Слапчук

Провідною рисою цього поета є його органічність, природність. В.Слапчук - уже зрілий поет, тому тяжіє до циклів, складноструктурованих поетичних полотен. У своєму доробку має вінки сонетів, причому версифікаційно бездоганні, які сьогодні не часто зустрінеш і у міських рафінованих естетів. Лірика В.Слапчука виразно філософічна, глибоко закорінена в українському фольклорі. В інтонаціях його поезій постійно мерехтить тиха селянська правда. Проте, це цілком сучасна поезія, в якій імена культуртрегерів підносяться до символічного звучання:

Боже, поверни К'єркегорові

Регіну Ольсен,

поки гріхом вагітна свобода

не зомліла.

Господи, нехай кожен сам

вирішує, що є його Ісаак.

Фольклоризм верлібрів В.Слапчука вносить до текстів якийсь особливий український дух, в якому міти й традиції, забобони й тонка іронія. Поза всяким сумнівом і без зайвого пафосу сього поета можна вважати справжнім виразником праукраїнських цінностей. Цей зміст до того ж передається в сучасній довершеній формі. Мініатюри В.Слапчука часто набувають афористичного змісту, гостро заправлені гумором, іронією, подекуди - сатирою. Його поезія демонструє правдиву органічність у співіснуванні людини й природи, людини і Бога, природи і Бога. Це світ поетичний і справедливий, і, що головне, можна повірити, що все це цілком реально, і не де-небудь, а саме тут, у нас, на Богом обраній (sіс!) землі:

Аби жайворонки в небі

не погубилися - в кожного

срібний дзвоник на шиї висить.

А як корови,

з пасовиська вертаючись,

сонце рогами за обрій закотять -

тиша настає.

Господар жайворонків

Богу молиться.

В.Слапчук в сучасній українській поезії - окремішня постать зі своїм неповторним силуетом. Міцні зв'язки з національними традиціями та непомильне відчуття слова сформували чіткий авторський почерк. Якщо Ви зустрінете таку строфу-

На лови вийшов князь,

регочеться над світом.

На алтарі весни

кладуть дівчата цноту.

Птахи - прочани

натхненно палять ноти.

Незаймана весна

уже вагітна літом, -

то можете бути певним: перед Вами - Василь Слапчук. Поет, яких у нас небагато. Поет, що вийшов з народу і не соромиться сього факту. Ось такі вони є, поети, умовно поєднані під обкладинкою антології "Позадесятники 2". Що їх єднає? Про який феномен говориться у назві сього післямовного тексту? Зібрані разом у цій Антології, поети-позадесятники творять певне явище. Разом вони творять нову якість у контексті сучасної української поезії. Отримавши на багатьох сторінках Антології відчуття правдивої насолоди, автор сих рядків сподівається, що це не остання зустріч із цими поетами. Їх шестеро. Шестеро поза каноном. І дай Бог. Можливо, колись їх стане більше. Але й шестеро - це чимало. Якщо це поети. Справжні поети, що не соромляться бути такими, якими є. А "навколо ж радості так мало"... Так мало свят. А втім, кожна зустріч з поезією - це уже маленьке свято й маленька радість. Як би пафосно й смішно це не звучало.

Нагромаджуючи читацький досвід поезії, все більше схильний поділяти твердження Слабчука про те, що “вірші — це те, що споживається через соломинку”. Ось я й признався в одному з авторів , чий поетичний досвід сьогодні мені найбільш імпонує. Не вдаюся до жодних застережень, хоча, звичайно, хтось і захоче скористатися моїм признанням для звинувачення в “теріторіяльному лобіюванні” окремих літературних постатей.

Нова поетична книга “Укол годинниковою стрілкою” В. Слабчука сприймається цілісно. Автор відмовляється од ролі мітинґового поета чи такого собі європеїзованого денді, закоханого у власне вміння красиво говорити. В. Слабчук розмірковує вголос, а звідси форма і тон викладу — ненав’язливих, самоіронічних, здебільшого парадоксальних висловлювань, що несподівано зринають, мов звуки пострілу в лісовій тиші:

У понеділок

відділяємо світло

від темряви,

у вівторок

відділяємо води

від вод

у середу…

Тиждень закінчився,

але нема в кого спитати:

коли ж ми людьми станемо?

(зб. “Черевики Ван-Гоґа”).

Парадоксальність висловлювання теж не є самометою поетичних рефлексій автора. Слапчук вже давно не хоче нікого дивувати. Він є екзистенціалістом у найяскравішому його вияві: лише світ природи, світ гармонії, світ людини, яка дивним чином опирається, а то й руйнує цю світову гармонію, — це його світ, який він відкриває людям:

Цей світ самотній і німий,

він потребує помочі,

чому ти такий сумний

Богдане-Ігоре Антоничу?

Антонич ріс, росла трава,

трава та нині скошена.

Усі немовлені слова —

офіра осені.

(зб. “Черевики Ван-Гоґа”).

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Подібні реферати:

Життєвий і творчий шлях Тараса Мельничука

Тарас Мельничук народився 20 серпня 1939 року і був третьою дитиною в родині Мельничуків. В інтерв’ю газеті “Вісник Коломиї” 1991 р. він признався, що тато не бажав його народження, але мати знайшла відвагу заперечити чоловікові. Так і з’явився на світ великий український поет і страдник. Тоді в карпатських селах був звичай хрестити дітей іменами дідів і бабусь або ж на честь святих. А тут гуцульському хлопчику дають Шевченкове ім’я, таке рідкісне в цих краях. Чи передчував батько, що синові судилася така тяжка доля? Чи ...

Тарас Мельничук

Ні здоров'я, ні грошви, ні слави — Тільки згусток болю, жмуток втрат. Тільки очі, очі зеленаві Наче пізня глиця із Карпат. Тільки профіль твій велично княжий, Тільки голос з давнини, віків. Кожне слово так багато важить — Розгубили ми намисто слів... Уперше ми зустрілися 12 квітня 1967 року. В Ірпені мала відкриватися двотижнева нарада авторів перших книжок. І я, при­їхавши з Вінниці, зайшла в Будинок літераторів офор­мити відрядження. Поет Станіслав Тельнюк під­водить мене до зеленоокого красеня в чорному ...

Олександр Довженко. “Україна в огні”

Вступ Якби здiйснилося все те, про що мрiяв О. Довженко, яким би щасливим стало людство! Олександр Петрович - унiкальна постать в iсторiї України. Доля надiлила його щедрим талантом: вiн умiв любити - Україну, її народ, своїх батькiв, природу, своїх дружин, творчiсть, лiтературу, кiно, живопис, будь-яку цiкаву творчу справу. Це наш i письменник, i кiнорежисер, i художник, i державна людина. Усе йому було пiд силу, на все його вистачало. За що б не взявся - i все виходило талановито. Вiн завжди мрiяв, жив активним ...