Search:

Українське термінознавство – здобутки і втрати

У сьогоднішніх умовах українська національна термінологія та термінографія як одна із державотворчих ланок продовжує цю властивість української нації, і, ніби випущена з клітки пташка, почала напружено набирати злету, наполегливо розвиватися. Цьому посприяло перш за все те, що віками гноблена і переслідувана українська мова визнана Конституцією України державною. Сам факт, що протягом десятиліття Незалежності України вийшло 466 словників лише термінологічного типу з різноманітних галузей знань, виробництва, культури говорить сам за себе. А хіба не вражаючим є те, що на третьому році Незалежності, тобто 1993, вийшло 78 термінологічних словників різних типів, 1994 – 57, 1995 – 53, 1996 – 50, 1997 – 60, а в 2000 – 59? (Для порівняння: в УРСР за 42 роки – 1948–1990 – вийшло 107 подібних праць) [1]. Поява таких праць – це вияв патріотичного ентузіазму самих авторів, свідчення великої працездатності цих людей, бажання усталити українські термінологічні системи, забезпечити українській мові якнайширші сфери розвитку в Україні та у світовому просторі в галузях міжнародних відносин, політики, торгівлі, економіки, освіти та культури. Про здобутки української термінології та термінографії останніми часами не раз писалося [2], про них буде мова і на цій конференції, тому тут не будемо цих успіхів детально аналізувати. Варто лише відзначити, що важливим досягненням розвитку термінологічної справи є активне опрацювання теоретичних проблем [3], висвітлення такої проблеми, як теормінознавство [4], проведення різноманітних термінологічних конференцій, які відбуваються почергово в Києві, Львові, Чернівцях, до яких належить і наша вже 8 МНК [5]. На Україні утворилися центри, де розробляється питання термінології та видаються термінологічні словники.

Або візьмімо факт широкого дослідження термінологічних систем різних у дисертаційних роботах, окремих статтях та монографіях О.Сербенської (юридична), Т.Панько (економічна), Н.Москаленко, В.Захарчишин (мовознавча), А.Крейтор (математична), В.Пілецького, І.Процик (фізична), І.Кочан (радіотехнічна), Г.Наконечної (хімічна), О.Литвин (машинобудівна), Л.Симоненко (біологічна), В.Марченко, І.Чепіга (будівельна), Е.Огар (друкарська), З.Куньч (риторична), М.Сташко (бібліотечна), С.Бібла (церковна), Г.Шило (лісова і деревообробна), І.Сабадош (лісового сплаву), Н.Левун (художньої кераміки), О.Гриджук (художньої різьби по дереву), І.Зінченко (вишивальної техніки) і ін.

Аналіз здобутків сучасної української термінології та термінографії дає змогу побачити і певні її недоопрацювання, недовершеність, навіть хиби. З метою подальшого успішного розвитку цих систем задумаймося над причинами такого стану.

Однією із причин, що стоїть на перешкоді української термінологічної справи на національній основі, є відсутність підтримки не лише наукової, а й української мови в цілому з боку владних структур і багатьох урядовців, які нехтують державною мовою, матеріально і духовно не підтримують її, не надають їй належного захисту, що, за словами митрополита УГКЦ Любомира Гузара, “може, найвиразніше показує слабкість і непослідовність нашої влади” щодо української мови [6]. З цієї причини випливає низка інших.

Хоча в наш час термінологічними і термінографічними проблемами займається багато наукових установ, кафедр різних навчальних закладів Києва, Львова, Чернівець, Харкова, але ні одна з них не має бажання підпорядкуватися іншій, хоч ці проблеми обговорюються на десятках різних конференцій, наша біда в тому, що термінологічні системи розвиваються стихійно на ентузіазмі людей, відданих цій справі. На Україні для підтримки життєдіяльних процесів термінології бракує такої наукової інституції, як Інституту наукової мови, що існував колись в Києві, який був би арбітром у цій справі та рішення якого не підлягали би дискусії.

Саме через відсутність цього корегувального центру маємо в сучасній терміносистемах та термінологічних словниках величезну нестабільність у номінуванні одного і того ж поняття. Це дуже яскраво довели Б.Рицар та Р.Рожанківський [7].

Причиною нестабільності розвитку української термінології та термінографії був і, на жаль, часто залишається, факт певної, а інколи навіть дуже великої, залежності українських термінологічних систем від російської термінологічної основи. Усі ми це усвідомлюємо і говоримо про це в своїх теоретичних мірковуваннях. У багатьох випадках є намагання позбуватися калькування російських термінів, але поки що вирватися з цих обіймів не вдається, бо багато навчальної літератури, посібників, виробничих процесів є російськими, бо в багатьох навчальних закладах навчаємося за допомогою цих перекручених термінів.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Джерела української фразеології

План 1. Поняття про фразеологізм: - фразеологія як розділ науки про мову. 2. Фразеологічне багатство української мови. Основні групи фразеологізмів. 3. Фразеологічні одиниці з структурою словосполу-чення і речення. 4. Багатозначність, синонімія та антонімія фразеологіч-них зворотів. 5. Джерела української фразеології. 6. Список використаної літератури. Фразеологія як розділ науки про мову. Фразеологією ( гр. phrases- зворот, вислів і logos - поняття , вчення) називається розділ мовознавства, що вивчає усталені ...

Розвиток української термінографії

Термінологічне словникарство кінця 40–50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках. У цей час термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою лексикографічною працею, яка вийшла в повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф.Книпович). У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, ...

Семантична співвідносність твірних і похідних у словотвірному гнізді з вершиною “високий”

Дослідження семантичних зв’язків між твірними й похідними окремих лексико-семантичних груп (ЛСГ) є актуальним в сучасній дериватології, оскільки дає змогу встановити не тільки співвідносну кількість значень у парі твірне - похідне, але й виявити ступінь семантичного навантаження, семасіологічну кваліфікацію, логіко-причинові взаємозв’язки між ними на парадигматичному і синтагматичному рівнях [4, с. 29]. У семантичному аспекті теоретичні питання словотворення розглянуто у працях Н.Я.Янко-Трініцької, І.А.Мельничука, ...