Search:

Українське термінознавство – здобутки і втрати

Буває й інша крайність: щоб не використовувати російських кальок, автори інколи вдаються до новотворів, використання діалектизмів, що також не сприяє розвиткові термінології на належній науковій основі.

До слабих сторін сучасної української термінографії (можна цей пункт навіть вважати негативним) належить і те, що автори більшості чужомовно-українських словників у першій лівій колонці не ставлять української мови або хоча не дають зворотніх українсько-чужомовних якщо не словників, то хоча б показників українських термінів з відповідними вказівкою на їх наявності у виданні.

При опрацюванні термінологічної справи дуже часто виникає побажання чисто мовного характеру, тобто грамотності. Це перш за все стосується української частини. Річ в тому, що багато словників видається у видавництвах, де не завжди є досвідчені коректори. Буває і таке, що автор платить гроші чи знаходить собі спонсора, який за нього заплатить, і вирішує обійтися без доброго редактора чи коректора. Якось так вийшло, що останнім часом мені доводиться рецензувати немало словників термінологічного характеру. Я навіть зустрічався з такими фактами, що окремі автори, коли їм радиш знайти собі філололога і співпрацювати з ним, вважають, що такий філолог перебере їхню славу співаворства. Це хибне розуміння. Я дуже поважаю авторів-практиків, але філологічне око може їм дуже багато допомогти. Мені завжди перед очима стоїть приклад колишнього ректора Львівського університету ім. І.Франка академіка Євгена Лазаренка, який прекрасно знався на мові та філології зокрема, при творенні чудового “Мінералогічного словника” (К.,1975), але не побоявся взяти співавтора.

Останнім часом у термінології виникла велика проблема з дієприкметниками активного стану, бо дехто, намагається, і не без підстав, за всяку ціну уникати таких зворотів ув українській мові. Це перш за все тому, що існує ота вказана мною залежність окремих авторів від російської першооснови і широкої відсутності знань світових термінологічних систем. Крім того, замало вивчається національна лексична система та парадигматика української мови, тобто знову відчувається брак Інституту наукової мови.

Є і проблема багатовидовості у термінології, яка, я вважаю, є дискусійною. Як на мене, тонкощі видовості більше властиві граматико-семантичному філологічному аспектові, ніж науково-термінологічній дефінітивності. Більше того, надмірність використання видових видозмін при окресленні терміна буде розмивати чіткість його дефініції, однієї з найважливіших ознак терміна взагалі.

Слабим місцем нашої національної термінології є відсутність правопису, побудованого на національних підвалинах, тобто відсутність нової редакції української орфографії. Але люди, які, не чекаючи офіційної зміни правописних правил, намагаються розхитувати чинний правопис, виявляють тільки свою надмірну нетерпеливість і не сприяють логічному завершенню розпочатої справи. Необхідно продовжувати переконувати владні структури про хибність, протиконституційність їхньої поведінки, навіть вимагати від влади змінити своє ставлення до мовної політики, до видання нового правопису, інформувати громадськість у засобах масої інформації про справжній стан справ національної проблеми і робити це за допомогою правопису, який знають усі. Необхідна поступовість, як в німців, у нашій справі. Коли мене називають законопослушним, ніби намагаючись образити, я відповідаю: “Я з вами піду на барикади за новий правопис, але гасла буду писати за чинним правописом, бо інакше їх не зрозуміє народ, який знає лише той правопис, за яким тепер навчають у школі”.

Нові правила можна використовувати в наукових експериментах, у процесі обговорення, але не наводити на людей страху, бо в тих нових, а властиво повернутих заново, правилах, як знаємо, нічого страшного нема. І це мають зрозуміти всі. Нам треба переконати людей, що противники цих правил просто шукають собі привід, щоб принизити національні прикмети нашої культури, які підтримуються такими недолугими антинаціональними твердженнями чи ухвалами, які одні за одними видають наші урядовці: то, мовляв, у нас нема національної ідеї, то заявляють, що добре, що не затвердили правопису, бо там ніхто нічого не зрозуміє, то наказують нам урочисто святкувати своє закабалення від Росії, так звані Переяславські угоди, то вирішили, що ми повинні писати підручники з історії України для наших дітей разом з московськими ідеологами. Такого ще світ не знав і не бачив.

Я торкнувся лише принагідно успіхів української термінології та термінографії і її тіневих сторін. Ми багато втратили за десять років Незалежності, бо якщо у підвалинах термінологічної справи лежали би національні інтереси, український інтелектуальний потеціал міг би зробити значно більше в багатьох галузях, у тому числі і на шляху стабілізації термінологічних систем.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Українське термінознавство – здобутки і втрати

План Вступ. 1. Особливості розвитку української термінологічної лексики. 2.Українське термінознавство – здобутки і втрати. Висновки. Список використаних джерел. Вступ. Відродження й поширення рідної мови на всі сфери життя-суспільства актуалізує одну з основних проблем сучасної української лексикографії - складання термінологічних словників. Терміни - це слова або сталі словосполучення, за якими закріплено наукові або спеціальні поняття певної науки, наукової дисципліни, галузі діяльності. Сукупність термінів, ...

Україна і первісне виникнення мов

План: УКРАЇНА І ПЕРВІСНЕ ВИНИКНЕННЯ МОВ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ВИСВІТЛЕННІ І.ОГІЄНКА. Розділ 1. Постання української мови. Розділ 2. Мова народна й літературна. a). Народна мова як джерело літературної. б). Розвиток літературної мови не можна ґрунтувати тільки на мові селянській. в). Вплив говірок на мову літературну. Розділ 3. Українська мова в історії. а). В історії України. б). Польська доба 1569-1654 років в). Московська доба 1654-1798 років I. УКРАЇНА І ПЕРВІСНЕ ВИНИКНЕННЯ МОВ На сучасному етапі ...

Фонетичні закони мови і правила правопису

Можна по-різному підходити до визначення правил правопису. Наприклад, у сучасній англійській мові слова пишуться так, як вони писалися ще в ХІV ? ХV ст., хоч їхня вимова за цей час суттєво змінилася. Отож написання майже кожного слова треба запам’ятовувати - і це створює значні правописні труднощі. У сербській, білоруській мовах, навпаки, слова пишуться так, як вони вимовляються, і через це іноді одне й те саме слово в різних формах набуває дуже відмінного вигляду. Наприклад, сербське слово отац “батько” в родовому відмінку ...