Search:

Громадянські цінності та політична самосвідомість козаків

Політичне життя запорозької спільноти підтримувалося і спрямовувалося через Військо Запорозьке, що являло собою засновану на військовій основі та засадах прямої демократії соціальну спільність, яка виступала також як самоорганізований політичний інститут.

Ця організація перебувала поза інституціональним ядром політичної системи Речі Посполитої (яке творили король, сенат, сейм, шляхетські сеймики). Козаки наполегливо і цілеспрямовано намагалися подолати подібний стан власної політичної марґінальності. Головною метою запорозької громади як політичної сили, згуртованої станово-корпоративними інтересами, виступало зрівняння в політичних правах із шляхтою (у цьому напрямі політичної боротьби висувалися вимоги аж до участі козаків в обранні короля) .

Політичні позиції та орієнтації репрезентантів Війська Запорозького націлювалися не лише на політичну емансипацію козацького стану в політичній системі країни і суспільстві загалом. Впродовж першої половини XVII ст. відбулося енергійне включення козаків у політичну боротьбу, що точилася під гаслами оборони православ’я і забезпечення конфесійних прав руського народу. Тобто як політична сила об’єднані у Військо Запорозьке козаки покинули свою станову "равликову хатку", що стала для них затісною, і повернулися обличчям до корінних потреб та інтересів свого народу. При цьому запорожці проявили себе як найрадикальніше крило політичних сил, що мали конфесійно-православну орієнтацію.

Для політичної практики козаків характерними були, зокрема, вимоги-звернення до політичного центру Речі Посполитої (іноді в ультимативній формі), наявність політичної коаліції з православною церковною ієрархією, а також спроби налагодження політичних союзів з українською шляхтою та представниками протестантської опозиції Великого князівства Литовського. Активні, діяльно спрямовані політичні позиції та орієнтації запорозьких козаків нерідко переростали в радикальні форми політичної боротьби, що мало на меті досягнення політичних цілей з позиції сили. Приблизно на початку 30-х рр. XVII ст. запорожці вступили у фазу системної політичної зрілості (порівняно з попереднім періодом свого розвитку, а також, зокрема, з огляду на засвоєння ними основного практичного інструментарію політичної боротьби, характерного для політичної культури шляхти — легітимного і монопольно-повноправного "політичного народу" у політичній системі Речі Посполитої).

Запорозька громада, що виступала як самоорганізована, самовладна й політично-суб’єктна спільнота, котра спиралася на специфічні громадянські цінності, мала артикульовані політичні цілі та інтереси, об’єктивно поставала антисистемним фактором стосовно наявної в країні політичної системи, а також політичного режиму. Особливо виразно це проявлялося у сфері самостійної зовнішньополітичної діяльності Війська Запорозького, а також в його жорсткій і ефективній владній конкуренції з місцевими органами державної влади на волості. Сепаратистська політична активність запорожців, спрямована на здійснення козацького самовладдя на волості, набула гострого конфронтаційного характеру в ході козацького повстання 1637 — 1638 рр. Ідейний арсенал політичної культури, набутої запорозькими козаками в період, що розглядається, з початком Визвольної війни українського народу середини XVII ст. був реалізований у політичній практиці Богдана Хмельницького.[2]

Висновок

Важливу ланку еволюції українського суспільства пізнього середньовіччя та початку нової доби становила козацька верства, що позначилося на всіх сторонах його життя: економічному, політичному та соціальному розвитку, етнокультурних процесах. В умовах іноземного панування козацтво виступило захисником українського етносу перед загрозою фізичного знищення і духовної асиміляції. Сформувавшись із представників різних соціальних станів, воно стало виразником загальнонародних інтересів, мало визначальний вплив на становлення національної свідомості українців.

Незважаючи на відсутність державності, жорстку політику уряду Речі Посполитої, козацтво зуміло добитися визнання за собою окремого юридичного статусу, який визначав місце козаків у системі соціально-економічних та політичних відносин. Одночасно утвердилися морально-етичні цінності "людей лицарських", що позначилося на їхньому світобаченні та нормах поведінки. Все це дає підставу констатувати, що на середи­ну XVII ст. козацтво остаточно сформувалося як соціальний стан українського суспільства.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Естетика Відродження

Leonardo dа Vinci; 5.IV 1452, Вінчi, поблизу Флоренції — 2 V 1519, замок Клу, поблизу Амбуаза, Турень, Франція) — італ. живописець, скульптор, архітектор, вче­ний та інженер, представник доби Високого Відродження. В 1467— 72 навчався в майстерні А. дель Верроккйо. В ранній період твор­чості Л. да В багато уваги приділяв скульптурі (робот не збе­реглися); з живописних творів цього часу відомі: голова ангела на картині Верроккйо «Хрещення» (після 1470), «Благовіщення» (6л. 1474), обидва — в Галереї Уффіці у Флоренції; т. з. ...

Громадянські цінності та політична самосвідомість козаків

Зміст 1. Вступ……………………………………………………………………… 3 стр. 2. Політична культура і громадянські цінності запорізьких козаків…… .3 стр. 3. Висновок……………………………………………………………………6 стр. 4. Список використаної літератури………………………………………….9 стр. Вступ Аналоги козакування відомі на українських теренах з давніх часів. Проте наявні джерела дають підставу стверджувати, що лише з другої половини XV ст. охоронці південного прикордоння й уходники-промисловці дістали назву козаків. При цьому вони не виходили за межі своєї становості, не ...

Запаско Яким Прохорович

Нар. 28 серпня 1923 у с. Розсішки Христинівського району Черкаської області. У 1950р. закінчив редакційно-видавничий фак-тет Укр. поліграф. ін-ту ім. Ів. Федорова. У 1950-1952 роках працював художнім редактором у Львівському книжково-журнальному видавництві. З 1952 по 1958рр. - науковий співробітник Львівського музею етнографії і худ. промислу АН України, завідувач відділу худ. промислу. У 1958-1971 роках - ректор, у 1971-1999 роках - завідувач кафедри, з 1999 року - професор кафедри історії та теорії мистецтва ...