Search:

Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля , використання природніх ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Основними завданнями цього етапу є:

оптимізація структури природокористування;

екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.

На третьому етапі планується створити систему державного управління за використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, а більш широке - відповідно до темпів стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;

належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку.

Внаслідок реалізації Основних напрямів державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.

Найбільш важливими наступними кроками в цій сфері будуть:

розроблення та затвердження Верховною Радою Національної програми збереження біологічного різноманіття;

зміцнення правових, фінансових, інституційних, наукових, освітньо-інформаційних та інших засад розвитку діяльності щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення її координації шляхом створення відповідного національного комітету;

вжиття нагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення та збереження рослинних угруповань;

обгрунтування та створення національної екологічної мережі та забезпечення її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн, розробка і впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереження біологічного різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які мають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення;

подальший розвиток заповідної справи згідно з принципами поліфункціональності замість абсолютних заборон та вжиття термінових заходів щодо резервування цінних у науковому і природоохоронному відношеннях територій для наступного заповідання та забезпечення відповідного охоронного режиму з огляду на можливу приватизацію та подальше господарське використання земель;

забезпечення наукової підтримки діяльності, удосконалення системи моніторингу, включаючи налагодження системи оперативного моніторингу на основі встановлення індикаторів за станом біологічного різноманіття, інвентаризацію природних ресурсів, ведення їх кадастрів на основі створення банків даних та геоінформаційних систем, впровадження ГІС-технологій;

подальше формування системи громадської підтримки, екологічної освіти та інформування.

Україна виважено оцінює свою роль, місце і відповідальність за охорону біологічного різноманіття в національному та глобальному контекстах, робить відповідні кроки задля забезпечення виконання конвенційних зобов’язань і відкрита для діалогу та співпраці.


Міжнародна співпраця.

Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, з рядом держав Європи і світу.

Після підписання ” Конвенції про збереження біо- різноманіття “ Україна стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33 


Подібні реферати:

Природні стихії та їх екологічні наслідки

Аналіз історичного розвитку людства переконливо свідчить, що причиною багатьох будівель та загибелі людей була стихія . Землетруси й повені ,посуха й пожежі , як чимало й інших несприятливих явищ природи ,діяли на людину в минулому в значно більшій мірі ,ніж сьогодні . Стихійні лиха призводили до загибелі людей до руйнування осель . Тропічні урагани - причина чисельності жертв і руйнувань .Їх зумовлюють циклонічні вітри величезної сили . Вони виникають в океані на переферії екватора . Основними районами їх руйнівного впливу ...

Охорона природи

Упродовж XX столiття цивiлiзацiя в своєму розвитку досягла фантастичних успiхiв. При збiльшеннi чисельностi землян в 3,7 разу виробництво внутрішнього валового продукту (ВВП) зросло в 40 разiв. Якщо на початку минулого столiття пересiчна тривалiсть життя людини становила 50, то нинi — 67 рокiв, а в окремих країнах — 80 i бiльше рокiв. Кiлькiсть письменних людей збільшилася з 13 до 82 вiдсоткiв. На зламi XX i XXI столiть якось малопомiтно для загалу людство перейшло до якiсно нового етапу свого розвитку — ери глобалiзацiї. ...

Хімія і екологія

План 1. Антропогенний вплив на навколишнє середовище 2. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище 3. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин 1. Антропогенний вплив на навколишнє середовище Найбільший - «внесок» в забруднення навколишнього середовища вносять теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На час­тку теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води і 46% повітря. Вони викидають сполуки сірки, вуглецю та азоту, споживають велику кількість води: для утримання ...