Search:

Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду

Отже, у мовознавстві простежуємо таке розуміння імпліцитності, яке не повністю узгоджується з тим, що випливає з її трактування В.Багдасаряном. Правда, дехто з лінгвістів, навіть тих, хто серед різних аспектів розгляду імпліцитності (психологічного, логічного, філософського, комунікативного тощо) прагне обмежитись тільки лінгвістичним, також фактично зводить його до аналізу способу вираження смислової структури висловлювання значною мірою з погляду логіки: «Кожне імпліцитне висловлювання є зняте міркування. За називанням факту тут завжди приховується логічна мета умовиводів [...]» [16, с.58]. А з цього випливає досить категоричний висновок: «Імпліцитність як мовне явище поширюється тільки на висловлювання, тобто на конструкції, що мають форму речення. Не може бути імпліцитності у сфері морфем, слів і словосполучень» [там само, с.58]. Із цим твердженням важко повністю погодитися. Не викликає сумніву те, що саме у висловлюванні (реченні), як мовленнєвій одиниці, безпосередньо й найпомітніше виявляє себе можлива імпліцитність компонентів його змістової структури (пор. Ми, безсумнівно, зустрінемось завтра і розгорнутий варіант: Я не сумніваюсь, що зустрінуся з тобою завтра). Однак, здатність комунікативних величин (висловлювань) зосереджувати й виявляти приховану додаткову інформацію не може не бути закладеною у певних властивостях мови як ієрархічно структурованої знакової системи, механізмах співвідношення планів змісту й вираження на різних рівнях її складної будови. Тому ми схиляємося до думки тих дослідників імпліцитності, що вкладають у це поняття достатньо широкий зміст, який дає змогу охоплювати ним не тільки вияви прихованої семантики мовних одиниць різної структури, а й прихованість дериваційних структурно-семантичних перетворень.

До речі, В.Багдасарян, який наголошує на імпліцитності «думки, а не мовної одиниці», стверджує, що «імпліцитне проявляється як закономірна, внутрішньо властива мові форма функціонування» і «виступає специфічними способами на всіх рівнях мови (слово, словосполучення, речення, мовлення)» [2, с.135].

Ще одне міркування цього дослідника потребує коментарів. Слушно вказуючи на важливість, необхідність вивчення імпліцитного, В.Багдасарян, на наш погляд, дещо применшує потребу з’ясування сутності експліцитного. Для нього питання «про експліцитне в принципі збігається з питанням про вираження думки в мові взагалі, у процесі якого імпліцитне є лише специфічним допоміжним, додатковим аспектом». А «тому експліцитне не є науковою проблемою, на відміну від імпліцитного» [там само, с.6].

У зв'язку з цим одразу виникає питання: «Чому експліцитне як вираження думки в мові взагалі не є науковою проблемою?» Адже мовлення – це, зрештою, не просто говоріння, а «спосіб формування і формулювання думки за допомогою мови» [7, с.72], кодування інформації мовними знаками, які, власне, забезпечують вираження думки в мові, інакше кажучи, те, що В.Багдасарян уважає експліцитним.З огляду на те, що експліцитний спосіб вираження наслідків мислення – це комплекс складних проблем, для розв’язання якого лише складаються певні теоретичні й експериментально-практичні передумови [там само, с.12], ми не сприймаємо експліцитність як самоочевидний факт, що не потребує жодних пояснень. Крім того, певна нечіткість у трактуванні експліцитного щодо імпліцитного породжує суперечності в інтерпретації останнього.

Наприклад, нульові показники в мові часто є характерною ознакою певного виду імпліцитності – поверхневої репрезентації одиниць синтаксичної структури речення за допомогою синтаксичного чи морфологічного нуля [21, с.219]. Водночас висловлюється протилежне: «Нульові показники (нульова морфема, нульовий артикль) варто розглядати швидше як рівноправні маркери поряд із ненульовими в системі опозицій» [20, с.110]. Однак у лінгвістиці маркованість стосується випадків насамперед явного (позитивного) вираження [1, с.223], зокрема вираження семантики за допомогою матеріальних показників звукової форми. Зауважимо, що поняття експліцитності мовних значень на противагу їх імпліцитності якраз і розкривається як безпосередність матеріального вираження цих значень. Саме так окреслює перше зі згаданих понять М.Нікітін, який не тільки не оминає питання експліцитності, а й подає перелік тих значень, що він у мовленні визнає експліцитними. До них належать знакові (кодифіковані) значення мовних одиниць, узуальні значення невербальних, паралінгвальних засобів тощо. Причому усі вони експліцитні, бо в «них є матеріальне вираження» [15, с.144].

Отже, важливість всебічного дослідження проблеми імпліцитності не тільки не знімає, як здалося В.Багдасаряну, питання про експліцитність («вираження думки в мові взагалі»), а навпаки, виявляє такі моменти експлікації, без з’ясування яких важко очікувати несуперечливого висвітлення певних аспектів прихованості семантики, тих додаткових імпліцитних компонентів смислу, що забезпечують поглиблення, розширення інформативності знакових лінгвоодиниць у мовленні, комунікативній діяльності. У праці зосереджено увагу й на інших проблемних питаннях: на недоцільності ототожнення власне імпліцитного з його аналогами, серед яких і значення в цілому щодо знака [2, с.13] та на розрізненні видів прихованого за характером і широтою контексту, а також за тим, чи усвідомлює автор імпліцитне або ж не усвідомлює його [там само, с.8-9]. У дослідженні лише окреслено проблеми, які потребують грунтовного висвітлення, однак це не применшує важливості багатьох виділених В.Багдасаряном питань для подальшого вивчення імпліцитності.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Багатство української мови

План Вступ. 1. Рідна мова. 2. Мова – це серце нації. 3. Мова про мову. 4. Висновок. 5. Список використаної літератури. Вступ Єдиний скарб у тебе – рідна мова. Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства. (П. Куліш) Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід ...

Українська мова крізь віки

Як плоть моя замішана на крові , отак мій дух - на українській мові. Т.Майданович У кінці другого тисячоліття українці отримали історичний шанс на утвердження власної державності , і мові належить особливе місце в цьому процесі , процесі етнонціональної консолідації . Мова забезпечує постійність даного процесу , кодуючи його на рівні як свідомості ,так і підсвідомості. Живим прикладом мовної лояльності для багатьох представників української еліти стали їхні контакти з українським зарубіжжям . Ефект посилювався тим , що ...

Мовний етикет українців

Мовленнєвий етикет Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою – виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. ...