Search:

Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду

Поряд із з’ясуванням сутності імпліцитного дослідник аналізує випадки, у яких простежується приховане, окреслюючи межі поширення імпліцитного. При цьому перелік таких випадків охоплює різні лінгвальні та логічні явища, факти, однак сам аналіз не містить певної класифікацієї чи розрізнення видів (типів) прихованого. Побіжно охарактеризовано й проілюстровано вияви імпліцитного.

1. Скорочення (“об–во” – “общество”). 2. Абревіатура. 3. Переносне вживання слів. 4. Уживання загальних іменників в одиничному смислі. 5. Займенник. 6. Вираження додаткових думок на основі лексичного значення слів, зокрема лексем на зразок “только”, “также”, “кроме”, “следовательно” тощо. 7. Поняття в своєму визначенні й поділі. 8. Логічний наголос. 9. Питання. 10. Неповне речення. 11. Односкладне речення. 12. Ентимема (умовивід, у якому одне з його суджень виражено імпліцитно). 13. Умовивід (дослідник привертає увагу до того, що не тільки в ентимемах, але й у звичайних умовиводах засновки імпліцитно містять думку, виражену у висновку). 14. Математична задача. 15. Наведення прикладу (останній наводиться не сам для себе, а для підтвердження іншої думки, яку він представляє). 16. Певне знання у поєднанні з іншими знаннями (адресат, щоб здобути з наявного в авторському мовленні знання імпліцитну інформацію, поєднує це знання з іншими своїми знаннями, внаслідок чого імпліцитне у вигляді можливості стає реальним, здобутим і зрозумілим). 17. Дипломатична мова. 18. Деякі особливі випадки того, що є зрозумілим само собою (наприклад, якщо людина стверджує чи заперечує щось про об’єкт, то незалежно від істинності чи хибності думки, само собою є зрозумілим те, що людина вважає об'єкт таким, що реально існує). 19. Художнє слово (імпліцитне виступає як специфічний засіб створення художнього слова і виявляється не тільки в дотепах, але в будь-якому жанрі художньої літератури, народній творчості) [там само : с.29–64].

У монографії В. Багдасаряна “Проблема имплицитного (логико-методологический анализ)” висвітлено також стан дослідження імпліцитного, згадано публікації таких авторів, як Т.Спільман [18], І.Гальперін [5], В.Кухаренко [12], хоча на час виходу в світ цієї монографії(1983), побачили світ інші наукові праці, які стосуються безпосередньо проблеми імпліцитного.

Дещо грунтовніше В.Багдасарян аналізує праці В.Мороза [13; 14], вбачаючи головну заслугу вченого в тому, що він «ставить питання про імпліцитне в цілому, в загальному плані, про необхідність дослідження його як особливого явища» [2, с.19]. Водночас простежуємо певну непослідовність оцінювання згаданих праць, бо їх «тільки умовно можна вважати працями, присвяченими спеціально імпліцитному як такому» [там само, с.20].

Звернемо увагу на висвітлення проблеми імпліцитного у праці “Думка і речення” В.Мороза [13].

Зокрема, учений переконує, що «з’ясування співвідношення думки і речення тісно пов’язане з аналізом того явища, яке прийнято називати домислюванням» [там само, с.5]. При цьому він уважає російський термін «подразумевание» недостатньо точним для окреслення всього того, що «не отримує вираження при формулюванні речення, але міститься в самому акті мислення», однак не пропонує іншого терміна.

Критично розглядаючи деякі засади синтаксичної теорії речення (передовсім традиційні уявлення про його головні й другорядні члени) та підхід логіків і мовознавців до трактування домислювання тільки як усвідомлюваного феномена, дослідник доводить, що поступальність у розв’язанні деяких синтаксичних та логічних проблем значною мірою залежить від визнання неусвідомлюваного характеру цього явища. Він акцентує увагу на тому, що “вчення про думку дає підстави лише умовно розрізняти судження і речення. Зовнішнє мовленнєве оформлення судження називається реченням, а речення з його прихованими компонентами становить собою судження” [там само: с.13 114]. Зближення граматики з логічною наукою певною мірою залежить саме “від розроблення питання домислювання при передаванні результатів руху думки” [там само: с.6].

Одну з головних причин недостатнього аналізу домислювання В.Мороз вбачає у певному підході до нього: “Домислювання ж, що не охоплювалося свідомістю; не визнавалося ні в логіці, ні в психології, бо не було і відкритого приводу підозрювати наявність прихованих сторін мислення” [там само: с.7]. Цим також можна пояснити несприйняття домислювання деякими мовознавцями, хоча вони постійно стикалися з його виявами, бо мають справу з осмисленими мовленнєвими висловлюваннями, а питання про зміст останніх ніколи в мовознавстві повністю не знімалося.

Учений полемізує із тими мовознавцями, що не поділяють висновків О. Пєшковського щодо статусу висловлювань на зразок російських “Покойной ночи!”. Дослідник зазначає: “О.М. Пєшковський не мав рації, коли вважав домислювання, наявне в ньому [наведеному висловлюванні – Л.Н.], безпосередньо вловлюваним свідомістю, але безумовно мав рацію, говорячи про його компоненти, яких бракує. Зрозуміло, в розгорнутому вигляді воно буде таким: “Я желаю тебе (вам) покойной ночи” [там само: с.21].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Твір з укр.мови та літератури

О.В.Авеpченкова-Землянська. Твіp з укpаїнської мови та літеpатуpи. Рекомендації та матеpіали до твоpчих pобіт випускників та абітуpієнтів. - Маpіуполь, 1997. Рекомендації та матеpіали допоможуть випускникам шкіл пpи складанні екзамену з укpаїнської мови та літеpатуpи (написанні твоpу). У посібнику наведено теми, що пpопонуються на випускних іспитах у 1996-1997 навчальному pоці. Конкpетні пpактичні поpади щодо написання твоpу стануть у пpигоді учням 10-11 класів загальноосвітніх сеpедніх шкіл. Матеpіал, поданий у книжці, ...

Мовний етикет

Мовний етикет – це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах. На зборах, нараді, засіданні парламенту показником культури ділового мовлення є правильне називання головуючим прізвищ тих, хто виступає. Слово надається професору (-ові), (інженеру), (депутату)... . А далі? Потрібна форма давального відмінка. ...

Лексико-симантичні категорії у заголовках газет

ВСТУП Заголовок – це надзвичайно важливий елемент будь-якої статті, доповіді. У дуже стислій формі він має віддзеркалити основну думку автора. Досліджуючи лексико-семантичний склад заголовків газети можна отримати уявлення про спрямування публікацій, оцінку поточних подій цим виданням. Крім зазначеної функції, заголовок має привернути до себе увагу читача і певною мірою переконати його в актуальності і важливості теми і матеріалу. Тому лексично-семантичний склад лексики заголовків газет характеризується надзвичайним ...