Search:

Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду

Неусвідомлюване домислювання, за В.Морозом, «трапляється не тільки в силогізмах, але й у будь-якому реченні» [там само, с.17]. Він твердить: «Говорячи або думаючи, ми хоч і наводимо частини судження в скороченому вигляді, та в нас є знання, що випущено, навіть якщо воно безпосередньо й не усвідомлюється» [там само, с.20].

Аналіз окремих типів неповних, односкладних речень та деяких аспектів судження й поняття дав змогу ученому поставити питання про необхідність розрізнення ближчого й віддаленого домислювання. Перше стосується вираження тої самої думки. У разі його виявлення речення стає «більш поширеним» [там само, с.17]. Друге – виходить за межі певного речення. Ці «приховані сторони думки, якщо це необхідно з метою аналізу, також можуть бути виявлені в мовленні, але не в одному і тому ж реченні» [там само, с.17-18]. Тобто у цьому випадку йдеться про несформульовані знання, що «є обов’язковим фундаментом для появи будь-якого речення» [там само, с.36]. Таке розрізнення частково перетинається з розмежуванням (у пізніших власне мовознавчих працях) імпліцитності у вузькому значенні цього терміна та його широкому трактуванні, згідно з яким її вважають явищем, що супроводжує психічний процес творення думки й судження (маються на увазі насамперед фонові знання, або пресупозиція, що впливає на оформлення і розуміння висловлювання) [20, с.133-118].

Навіть побіжний аналіз праці В.Мороза «Думка і речення» засвідчує, що викладені в ній міркування, спостереження і висновки є важливими для розуміння сутності домислювання, певні аспекти якого виявляються в мовленнєвих (комунікативних) процесах і з лінгвістичного погляду інтерпретуються в межах теорії імпліцитності. І хоча дослідник не послуговується терміном «імпліцитне», а окремі положення викликають певні застереження, немає достатніх підстав для того, щоб не брати до уваги цієї праці.

І В.Багдасарян, і В.Мороз аналізують певні аспекти прихованого, поєднуючи логічний і певною мірою мовознавчий підходи – логіко-лінгвістична інтерпретація, оскільки увага зосереджується на смисловій імпліцитності висловлювань, а також на функціональній семантиці інших знакових лінгвовеличин.

Категорія імпліцитного розкривається в площині співвідношення мислення й мови як особливий непрямий (посередній) спосіб вираження думки, який спирається на прямий, експліцитний, а також як прихований (глибинний) шар домислюваного змісту, який носії мови осягають у комунікативних процесах за допомогою експліцитного, контексту та інших чинників.

Саме домислювання (у трактуванні В.Мороза насамперед неусвідомлюване) висувається на перший план і вважається явищем, яке значною мірою виявляє специфіку імпліцитного.

Аналізовані праці не вичерпують широкого кола власне лінгвістичної проблематики імпліцитності. Деяких мовознавчих аспектів імпліцитного (наприклад, морфологічного й дериватологічного) дослідники, праці яких проаналізовано, не торкаються.

Однак це не применшує важливості тих концептуальних положень, на які спираються В.Мороз та В.Багдасарян, осмислюючи суттєві особливості імпліцитного, і які можуть стати базою для теоретичного узагальнення різних, власне мовознавчих, підходів до розв’язання багатогранної проблеми імпліцитності.


Список використаної літератури:

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. М., 1966.

2. Багдасарян В. X. Проблема имплицитного (логико-методологический анализ). Ереван, 1983.

3. Бацевич Ф. С. Співвідношення типів смислової імпліцитності в мові (на матеріалі російської мови) // Мовознавство. 1993. №1.

4. Бацевич Ф. С., Космеда Т. А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов,1997.

5. Гальперин Й. Р. Информативность единиц языка: Пособие по курсу общего языкознания. М., 1974.

6. Долинин К. А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. №6.

7. Исследование речевого мышления в психолингвистике. М., 1985.

8. Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление. Ленинград, 1972.

9. Колосова Т. А. Русские сложные предложения асимметрической структуры. Воронеж, 1980.

10. Кондаков Н.И. Логический словарь. М., 1971.

11. Кононенко В.І. Прийменниково-субстантивний комплекс в аспекті синтаксису // Мовознавство. 1978. №3.

12. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Ленинград, 1979.

13. Мороз В.Н. Мысль и предложение. Ташкент, 1960.

14. Мороз В.Н. Об оборотных и полуоборотных высказываниях. Ташкент, 1971.

15. Никитин М.В. Основы лингвистической теории значения. М., 1988.

16. Панина Н.А. Имплицитность языкового выражения и ее типы // Значение и смысл речевых образований: Межвузовский тематический сборник. Калинин, 1979.

17.Соколов О.М. Основы имплицитной морфологии русского языка. М., 1977.

18. Спильман Т.И. Подтекст как лингвистическое явление // Филологические науки. 1969. № 1.

19. Чучка П.П. Патроніми та їх місце в лексичній системі мови // Мовознавство. 1984. № 6.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Службові частини мови

План. 1. Сполучник. 2. Правопис сполучників. 3. Вигук. 4. Прийменник. 5. Правопис прийменників. 6. Правопис часток. Сполучник Сполучником називається службова частина мови, до складу якої входять слова, що можуть поєднувати члени речення та частини складного речення. За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені). Непохідні – це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та. Похідні – складні і складені – це сполучники, що утворилися ...

Українська мова – державна мова України. Сучасний статус української літературної мови

В основі розробки критеріїв і норм оцінювання досягнень молодших школярів з рідної мови лежить функціональний підхід до шкільного мовного курсу, який передбачає таке співвідношення мовної теорії і мовленнєвої практики, за якого пріоритетним є роз­виток навичок мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письма. З огляду на зазначене об'єктами перевірки та оцінювання є: — мовленнєві уміння й навички з чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, чи­тання, письма; — знання про мову й мовлення, ...

Українська мова ХІІІ — ХVІ ст

План Вступ. Мова – явище природне. Зникнення мови призводить до зникнення націй? Що таке єдність мови і мовлення? Українська мова – багата, самобутня, красива і милозвучна. Історія української мови впродовж ХV-XVIII ст. Важка доля української мови впродовж ХІХ ст. Українізація. Українська мова в кінці ХХ ст. Література. 1. У сучасному українському суспільстві, що прагне до відкритості й толерантності, українській мові повер­таються ті її елементи, що силоміць були вилучені з норми, і зокрема такі, які відтворюють і ...