Корисна інформація з астрономії

1705        Встановлено періодичність повернення деяких ко­мет (Е. Галлей, Англія).

1719        Відкриття власних рухів зір (Е. Галлей, Англія).

1755        Поява праці німецького філософа /. Канта «Загаль­на природнича історія і теорія неба» з викладом космологічних уявлень та космогонічної гіпотези (Німеччина).

1761        Відкриття атмосфери Венери (М. В. Ломоносов, Росія).

1781        Відкриття планети Уран (В. Гершель, Англія).

1783        Відкриття руху Сонця серед зір (В. Гершель, Анг­лія).

1794        Встановлення космічного походження метеоритів (Е. Хладні, Німеччина).

1796        Поява праці П. Лапласа «Виклад системи світу», що містила космогонічну гіпотезу (Франція).

1801        Відкриття першої малої планети — астероїда Це-рери (Д. Піацці, Італія).

1814        Описано лінії поглинання в спектрі Сонця (Й. Фра-унгофер, Німеччина).

1837—1839 Перші   визначення  паралакса  зір   (В.   Я.   Струве (а Ліри,  1837 р.), Росія; Ф. Бессель  (61 Лебедя,

1838 р.),  Німеччина;   Т.  Гендерсон  (а Центавра,

1839 р.), Англія).

1843        Відкриття зміщення ліній у спектрах країв диска Сонця, з яких один наближається, а другий від­даляється (внаслідок обертання),— ефект Доплера (Австрія).

1846        Відкриття планети Нептун (Й. Галле, Німеччина).

1859—1862 Відкриття    спектрального    аналізу    (Р.    Бунзен, Г. Кірхгоф, Німеччина).

1860        Початок   спектроскопії   зір   (В.   Хеггінс,   Англія).

1863        Перша класифікація спектрів зір (А. Секкі, Іта­лія).

1862—1904 Дослідження фізичної природи комет, класифікація кометних хвостів (Ф. О. Бредіхін, Росія).

1868        Відкриття гелію на Сонці (Н. Локьер, Англія).

1894        Доведення   метеоритного   складу   кілець   Сатурна (А. А. Бєлопольський, Росія).

1903        Початок   розробки   способів   польоту   в   світовий простір С/С. Е. Ціолковський, Росія).

1900—1910 Експериментальне доведення тиску світла на пило­ві частинки й гази (П. М. Лебедєв, Росія).

1905—1913 Виявлено зорі-карлики і зорі-гіганти; діаграма «спектр — світність» (Е. Герцшпрунг, Данія; Г. Рес-сел, США).

1908        Відкриття залежності «період — світність» у цефеїд (Г. Лівітт, США).

1916        Початок теоретичних досліджень внутрішньої бу­дови зір (А. Еддінетон, Англія).

1922—1924 Теоретичне обгрунтування нестаціонарності Всесві­ту (О. О. Фрідман, СРСР).

1924        Відкриття обертання Галактики (Я. Оорт, Голлан­дія).

1924        Поділ галактик М 31 і М 33 на зорі і початок по­загалактичної астрономії (Е. Хаббл, США).

1929        Відкриття «червоного зміщення» у спектрах галак­тик (Е. Хаббл, США).

1929        Остаточне доведення  того,   що  світло  у  Всесвіті поглинається (Б. О. Воронцов-Вельямінов, СРСР).

1930        Відкриття Плутона (К. Томбо, США).

1931        Відкриття космічного радіовипромінювання на дов­жині хвилі 15 м С/С. Янський, США).

1937        Створення теорії про те, що ядерні реакції в над­рах зір є джерелом їхньої енергії (Г. Бете, США).

1941        Винайдено   телескоп    нового   типу    (менісковий) (Д. Д. Максутов, СРСР).

1946        Радіолокація Місяця.

1948        Відкриття ядра. Галактики при спостереженнях в інфрачервоних променях (А. А. Калиняк, В. І. Кра-совський, В. Б. Никонов, СРСР).

1951        Виявлено радіовипромінювання міжзоряного водню на довжині хвилі 21 см.

1952—1959 Вивчення активності ядер галактик (В. А. Амбар-цумян, СРСР).

1957        Відкриття взаємодіючих галактик (Б. О. Воронцов-Вєльямінов, СРСР).

1963        Відкриття квазарів (М. Шмідт, США).

1965        Виявлено реліктове радіовипромінювання (А. Пен-зіас, Р. Вілсон, США).

1967        Відкриття пульсарів (нейтронних зір). 1976        Відкриття кілець Урана.

1979        Відкриття кілець Юпітера і діючих вулканів на супутнику Юпітера — Іо.

Подібні реферати:

Сонячні та місячні затемнення

ВСТУП Небо – як і вогонь, вода – ніколи не буває однаковим. Передбачити, для того щоб отримати максимум користі; навчитися передбачати небесні події для того, щоб не бути застигнутим зненацька – цьому вчилося не одне покоління. Місячне та сонячне затемнення найчастіше привертають увагу астрономів. СОНЯЧНЕ ЗАТЕМНЕННЯ Сонце – найближча до нас зоря Всесвіту, яка відноситься до розряду жовтих карликів. Це розпалена газова куля, яка утворена на 70% воднем і на 27% гелієм. Дуже цікаво спостерігати за сонячним затемненням. ...

Інші зоряні системи - галактики

1. Основні характеристики галактик. В. Гершель у XVIII ст. відкрив і вніс до каталогів тисячі туманних плям (туманностей), що спостерігаються на небі. У багатьох з них згодом було виявлено спіральну структуру. Американський астроном Е. Хаббл (1889—1953) зробив фотографії туманності в сузір'ї Андромеди, на яких було видно, що ця туманна пляма складається з безлічі зір (мал. 93). Він виявив серед них розсіяні й кульові скупчення, нові зорі й цефеїди. Визначивши періоди змінності й видиму зоряну величину цефеїд, Хаббл дійшов ...

Рух небесних тіл під дією сил тяжіння

1. Космічні швидкості й форма орбіт. Виходячи із спостере­жень за рухом Місяця й аналізуючи відкриті Кеплером закони руху планет, І. Ньютон (1643— 1727) установив закон всесвіт­нього тяжіння. За цим законом, як ви вже знаєте з курсу фізики, всі тіла у Всесвіті притягуються одне до одного із силою, прямо пропорційною добутку їхніх мас і обернено пропорційною квад­ратові відстані між ними: тут m1 і m2 — маси двох тіл, r — відстань між ними, а G — коефі­цієнт пропорційності, який називають гравітаційною сталою. Його числове ...