Search:

Формування страхового інтересу у суб’єктів підприємництва за умов ринкової економіки

Дещо іншою в цьому питанні є позиція страхувальників. Стосується це також населення. В цій мініполітиці є також місце для страхових послуг, а тому існуючий на них попит є похідним від рішень присутніх на ринку потенційних страхових клієнтів. Це також важливий елемент, котрий враховується при здійсненні страхової політики держави. Існує проте інша сторона цього питання, бо держава досить результативно впливає на розміри, силу і структуру попиту на страхування. Тому загалом можна ствердити, що страхова політика держави не тільки формує відношення страхувальників, але і в різній мірі може достосуватися до їх вимог. Викладені вище зауваження схиляють до тези, що як страхові посередники, так і страхувальники є об’єктами, а не суб’єктами страхової політики.

З макроекономічної точки зору предметом страхової політики є кожен страхувальник в той момент, коли він визначає для себе мету дій і обирає засоби, спрямовані на її реалізацію. Про соціально-економічну роль, обсяг і силу здійснюваної ним політики свідчить його позиція на страховому ринку, котра, в свою чергу, залежить від величини портфеля, виду здійснюваних страхувань, а перед усім від його фінансового стану.

Відносини між державою і страховими організаціями є не тільки тісними, але водночас складними. Вони підлягають діючим правилам, змінюються під впливом різних передумов, але на загал повинні бути постійними і вдосконалюватися в поточному режимі. Наочно спостерігається, хоч не завжди підтримується, особливо практиками, хоч і в теорії теж, тенденція до посилення суб’єктності господарських організацій (Тобто до посилення залежності об’єктів від суб’єктів. – Прим. перекладача.). Сьогодні ще можна захищати тезу, що вищим, макроекономічним суб’єктом страхової політики є держава в процесі формування загальносуспільних завдань, котра застосовує усі можливі і допустимі засоби і методи. Проте посилення глобалізацій них процесів неухильно веде, на жаль, до втрати цією тезою актуальності.

Якнайсильніше треба підкреслити, що жодними аргументами, навіть політично-системними, не може бути обґрунтоване використання страхування невідповідно до його природи, призначення і економічного змісту. Такі дії не тільки калічать інститут страхувань, але перед усім підривають необхідне до нього довір’я, що принципово нівечить соціально-економічну користь, яку суспільство може отримати завдяки правильному функціонуванню системи страхування.

Державна страхова політика повинна бути активною. Найвищі прояви активної страхової політики видніються тоді, коли держава самостійно розпочинає або в різній мірі бере участь в безпосередньому здійсненні страхової діяльності. Остання ситуація не так вже й рідко спостерігається на діючих страхових ринках, при чому страхова політика держави має свої різні і чисельні передумови, в т.ч. також історичні, які, наприклад Франція і Польща.

В свою чергу, пасивна політика держави в галузі страхування може тільки відкрити двері до його стихійного розвитку і стане випадковим наслідком дії різних і нескоординованих між собою сил, котрі іноді стикаються між собою.

Ефективність державної страхової політики в значній мірі визначає всестороннє і повне вивчення господарських зв’язків в галузі страхування як вихідної реальності і утворення для себе, опираючись на відповідне заперечення, придатної для реалізації картини постулованої реальності. В страховій сфері не можна правильно сформувати картину очікуваної реальності без вироблення відповідних і результативних засобів і методів страхової політики. Жодна система страхування не замінить хорошої страхової політики. Водночас немає жодних підстав для того, щоб страхова політика, намагаючись реалізувати свої цілі, відмовлялась від такого важливого інструменту діяльності, яким є відповідні системні вирішення, бо в цьому разі не могла б правильно і результативно досягнути своєї мети.

Аргументи стосовно монополізації страхування, котрі зустрічаються в літературі, тільки умовно можна поділити на дві групи. Одну з них можна назвати ідейною аргументацією, котра виражається поглядом, що за природою страхування має характер суспільного механізму.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Проблеми та перспективи розвитку соціального страхування в Україні

Соціальне страхування включає в себе збори та обов’язкові платежі. До зборів та обов’язкових платежів в Україні включаються: збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; збір на обов’язкове соціальне страхування; збір на страхування на випадок безробіття; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; збір за забруднення навколишнього природного середовища; місцеві збори. Справляння збору по всіх видах соціального страхування регулюється такими законодавчими актами: “Основами законодавства України про ...

Страхування в Україні. Перестрахувальні операції

В Україні періодом створення страхо­вого ринку вважають початок 90-х років. Саме тоді виникли перші при­ватні страхові компанії, які поклали край то­тальній монополії Держстраху. Серед них: "Омета-Інстер", "Ризик", "Скайд", "Саламанд­ра", "Скайд-вест", "АСКО-Прометей" — філіал Російської акціонерної компанії, "Росток", "Славія" і т.д. На страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють ...

Заробітна плата

Вступ Заробітна плата як показник, залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у ВНП багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення ...