Search:

Розвиток української державності. Етапи її становлення

Реферати » Історія, теорія держави і права » Розвиток української державності. Етапи її становлення

План

Початок Київської Русі.

Державотворчі процеси на Запорозькій Січі. Конституція Пилипа Орлика.

Утворення УНР. Українська революція.

Україна у складі СРСР.

Історичні передумови утворення української держави наприкінці ХХ ст.

1. Становлення держави східних слов’ян відбувалося протягом тривалого часу і було закономірним результатом внутрішньої еволюції їхнього суспільства.

“Справжній засновник держави слов’ян – Олег” (за М.Карамзіним)

За свідченням арабських авторів у VIII-ІХ ст. існували 3 осередки східнослов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом); Славія (Новгородська земля); Артанія (Ростово-Суздальська земля, або за твердженням професора Й.Винокура – південна Волинь і Поділля);

Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською Землею з центром у Києві. Воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зросла Древньоруська держава;

За літописним повідомленням Нестора Київ було засновано у V ст. Розпочалося правління династії Києвічів;

В ІХ ст. – князювання в Києві нащадків Кия, Аскольда та Діра;

В 882 р. Новгородський князь Олег вбиває Акольда та Діра. Відбувається зміна династій. До управління приходить династія Рюриковичів;

Київська Русь в своєму розвитку пройшла кілька етапів і залишила помітний слід у світовій історії та державотворчій традиції народів Східної Європи.

І-й етап

Початок князювання Рюриковичів: Олега (882-912 рр.); Ігоря (912-945 рр.); Ольги (945-969 рр.); Святослава (869-972 рр.)

Основні напрямки політики:

зовнішньої

- активне розширення державних кордонів:

а) приєднання – древлян, сіверян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів – Олегом;

б) вятичів, ятвягів, ясів, косогів – Святославом;

в) походи з метою досягнення вигідних торгових угод з Візантією;витіснення хозарів.

внутрішньої

- централізація управління державою:

а) придушення автономістських виступів підкорених народів;

б) упорядкування збору данини;

в) адміністративна реформа;

г) підтримка нових форм феодальної експлуатації (відробітки, грошова рента).

ІІ-й етап

Розквіт і піднесення (кінець Х – середина ХІ ст.). Час князювання Володимира (978-1015 рр.); Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). Русь стала найбільшою державою Європи.

Основні напрямки політики:

зовнішньої

Зміцнення кордонів держави:

а) повернення Червенських міст;

б) захист від набігів ятвягів, печенігів, волзьких булгар;

в) будівництво укріплених ліній;

г) допомога Візантійському імператору в придушені повстання;

д) активізація міжнародних контактів, домінування дипломатії над зброєю. Ярослав тесть Європи.

внутрішньої

Посилення влади київського князя:

а) боротьба з сепаратизмом княжінь;

б) адміністративна реформа. Заміна місцевих князів своїми ставлениками та синами;

в) військова реформа. Слав’янізація дружин;

г) судова реформа. “Руська правда” Я.Мудрого;

д) карбування власної монети;

е) створення системи освіти.

988 р. - Найголовніша реформа цього періоду – введення Володимиром християнства. Цим актом:

Руська земля була поставлена в один ряд з усіма цивілізованими країнами Європи; зміцнювався її авторитет і міжнародні зв’язки;

Влада великого князя освячувалася єдиним богом, одною вірою, що відповідало ідеї єдиної держави;

Люди звільнялися від страху перед силами природи, ставали на шлях самовдосконалення, запроваджуючи високі норми християнської моралі;

Широко відкривалася можливості використання давньої візантійської культури в усіх ділянках суспільного життя Русі (праві, освіті, будівництві, мистецтві і т.д.)

Русь досягла зеніту своєї могутності і світового визнання. Це була монархія очолювана великим князем.

В своїй діяльності князь спирався на княжу раду, що складалася з княжих мужів – знатних бояр. Вони становили старшу дружину і виконували роль центрального апарату управління (воєводи, удільні князі, посадники, тисяцькі, волостителі і т.д.). Значну роль відігравала молодша дружина – професійні воїни – найближчі слуги князя.

Помітне місце в управлінні державами справами займало віче. Одні історики вважають віче демократичним органом влади за участю міських низів. Інші – вважають, що вічем літописці називають зібрання лише “лучших мужів”.

Місцевий апарат управління був представлений соцькими, десяцькими, тіунами, вірниками і т.д.

За рішенням князя або віче збиралися полки із вільних мешканців міста і села.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Поняття змішаного типу правової системи. Джерела (форми) права скандинавських країн. Система права. Кодифікація

Змішаний тил правової системи — це сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що проявляються в єдності їх закономірностей і тенденцій розвитку на основі сприй­няття елементів правових систем романо-германського і англо-американського типів. У змішаному типі правової системи до­мінує нормативно-правовий акт як юридичне джерело права. Нормі права як еталону поведінки відведена основна роль у ре­гулюванні суспільних відносин. Судова практика посідає істот­не місце в системі джерела права. Точніше, цей ...

Виникнення Афінської держави. Основні риси права

ПЛАН: Винекнення Афінської держави Джерела права Древніх Афін Реформи Солона Тиранія Пісістрата Реформи Клісфена Висновок Використана література 1.Вступ Перші державні утворення на території Греції з’явилися у ІІ тис. до н.е. Раніше класове суспільство і держава склались на Криті і в південній частині Балканської Греції. З XІІ ст. до н.е. на південь з півночі Греції стали проникати племена дорійців, що знаходились на рівні первіснообщинного ладу. У результаті цього на всій території Греції ...

Сутність держави. Функції держави

Щоб розкрити поняття держави, необхідно проникнути до її сутності. Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спі­льні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспіль­ство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іри­гаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та ...