Search:

Розвиток української державності. Етапи її становлення

ІІІ-й етап

Політична роздрібненість. Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць (кінець ХІ початок – XIV ст.)

Нагадуємо основні показники нового процесу

Одночасно з розквітом і зростанням авторитету Київської Русі все більше проявляються ознаки її ослаблення, децентралізації. Свідчення цього є:

зменшення влади Великого князя;

зростання сили удільних князів;

виникнення дуумвірату і триумвірату в управлінні державою;

князівські з’їзди (снеми);

посилення експансії половців;

князівські міжусобиці.

З часом, після смерті В.Мономаха і його сина Мстислава, удільні князі зміцнили на стільки, що частина з них (Володимирський, Чернігівський та інші) стали носити титул “великий князь”, вести самостійну політику і незалежне від Києва життя.

2. В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-даний український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. «Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітника­ми Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською;конституцією в сучасному її розумінні.

«Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» написані під значни впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було харак­терно для західної традиції, і відрізнялися від ідей схід­ного патримоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 парагра­фів, де сформульовані головні принципи побудови дер­жави. У преамбулі схематично викладено історію Вій­ська Запорозького — всього малоросійського народу.

3. Забезпечити втілення цієї підвалини національного розвитку була покликана Центральна Рада, утворена українською національною демократією 4 березня 1917 р. В її створені брали участь майже всі демократично налаштовані сили України: інженери, вчителі, кооператори, науковці, студенти, робітники, православне духовенство.

Саме на основі програмних документів цих партій були визначені головні напрямки діяльності Центральної Ради в галузі економіки, політики, культури, національних відносин.

Обраний головою Центральної Ради історик М.С.Грушевський цілеспрямовано відстоював національно-територіальну автономію, як базовий принцип державотворення. Його позицію підтримали 1500 делегатів Всеукраїнського національного Конгресу, який проходив 5-7 квітня в м. Києві. В рішеннях Конгресу наголошувалось: “…тільки національно-територіальна автономія України в змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі”.

Враховуючи такі думки українського населення Центральна Рада звернулася до Тимчасового уряду з проханням схвалення автономістського курсу. З цією метою у травні 1917 року до Петрограду виїхала представницька делегація на чолі з В.Винниченком, М.Ковалевським, С.Єфремовим – керівниками найвпливовіших українських партій. Але Тимчасовий уряд відкинув прохання українців, що загострило українсько-російські відносини.

Підтримавши політичний курс Центральної Ради та ввівши до її складу своїх представників, національний Конгрес, військовий селянський і робітничий з’їзд перетворили її з партійного клубу в законний (легітимний) представницький орган, який виражав інтереси всіх верств населення України.

Справа ускладнювалася тим, що в самій Україні знаходилися сили, які виступали проти територіально-національної автономії. До них належали:

Частина етнічних росіян, що проживали в Україні;

Зрусифіковані верстви українського населення;

Панівні прошарки та чиновництво;

Частина православного духівництва;

Значна частина євреїв.

Після тримісячних марних спроб порозумітися з Тимчасовим урядом Центральна Рада в червні 1917 р. видала І Універсал – програмний документ в якому закликана всіх українців в час вседержавного безладдя самоорганізуватися і приступили до негайного закладення підвалин автономного ладу.

Документ підбивав підсумок обговорення проблем самовизначення України на Першому селянському з’їзді, Четвертих зборах УЦР, Робітничому з’їзді, Першому і Другому військових.

Універсал в стислій формі викладав вимоги Української Центральної Ради до Тимчасового уряду. Наголос робився на вирішенні земельного питання, самостійному порядкуванні на своїй землі. Центральна Рада проголосила себе виразником всенародної волі і брала на себе за це тягар відповідальності.

Всі російські партії негативно поставились до І Універсалу. Лише В.Ленін підтримав його і назвав позицію Тимчасового Уряду проявом великодержавного шовінізму. Згадайте про це, коли мова йтиме про Ультиматум Рад наркому до Центральної Ради. Поясніть таку зміну позиції більшовиків.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем. Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки

Звичаєво-общинна група (підтип) правових систем — це сукуп­ність правових систем, які сформувалися на основі норм-звича­їв, що склалися природним шляхом, а також правових норм, запозичених від колоніальних держав. Цю групу складають пра­вові системи країн, що розвиваються, Африки і Мадагаскару (Малагасійська Республіка). Своєрідність звичаєво-общинної групи правових систем Афри­канського континенту полягає у тому, що звичаєве право: 1) визнається більшістю населення як регулятор суспільних відносин, особливо за межами міст. ...

Види правотворчості громадянського суспільства. Судова правотворчість — особливий вид правотворчості

Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єк­тами: 1. Законотворчість громадянського суспільства (народу) — ре­ферендум. Це засадна конституційно-правова форма прийняття законів громадянським суспільством; 2. Підзаконна правотворчість: а) органів місцевого самоврядування (представницьких орга­нів — рад народних депутатів, виконавчих органів і виборних посадових осіб); б) громадських організацій (партій, профспілок та і їх посадо­вих осіб); в) комерційних організацій (акціонерних товариств відкритого і ...

Демократія і самоврядування

Самоврядування народу — вид соціального управління, який грунтується на самоорганізації, саморегулюванні та самодіяль­ності учасників суспільних відносин. Самоорганізація — само­стійне здійснення організаційних дій. Саморегулювання — само­стійне встановлення норм, правил поведінки. Самодіяльність — самостійна діяльність з прийняття рішень та їх реалізації. При самоврядуванні об'єкт і суб'єкт управління збігаються, тобто люди самі управляють своїми справами, приймають спільні рішення і спільно діють із метою ...