Search:

Розвиток української державності. Етапи її становлення

ІІІ-й етап

Політична роздрібненість. Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць (кінець ХІ початок – XIV ст.)

Нагадуємо основні показники нового процесу

Одночасно з розквітом і зростанням авторитету Київської Русі все більше проявляються ознаки її ослаблення, децентралізації. Свідчення цього є:

зменшення влади Великого князя;

зростання сили удільних князів;

виникнення дуумвірату і триумвірату в управлінні державою;

князівські з’їзди (снеми);

посилення експансії половців;

князівські міжусобиці.

З часом, після смерті В.Мономаха і його сина Мстислава, удільні князі зміцнили на стільки, що частина з них (Володимирський, Чернігівський та інші) стали носити титул “великий князь”, вести самостійну політику і незалежне від Києва життя.

2. В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-даний український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. «Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітника­ми Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською;конституцією в сучасному її розумінні.

«Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» написані під значни впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було харак­терно для західної традиції, і відрізнялися від ідей схід­ного патримоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 парагра­фів, де сформульовані головні принципи побудови дер­жави. У преамбулі схематично викладено історію Вій­ська Запорозького — всього малоросійського народу.

3. Забезпечити втілення цієї підвалини національного розвитку була покликана Центральна Рада, утворена українською національною демократією 4 березня 1917 р. В її створені брали участь майже всі демократично налаштовані сили України: інженери, вчителі, кооператори, науковці, студенти, робітники, православне духовенство.

Саме на основі програмних документів цих партій були визначені головні напрямки діяльності Центральної Ради в галузі економіки, політики, культури, національних відносин.

Обраний головою Центральної Ради історик М.С.Грушевський цілеспрямовано відстоював національно-територіальну автономію, як базовий принцип державотворення. Його позицію підтримали 1500 делегатів Всеукраїнського національного Конгресу, який проходив 5-7 квітня в м. Києві. В рішеннях Конгресу наголошувалось: “…тільки національно-територіальна автономія України в змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі”.

Враховуючи такі думки українського населення Центральна Рада звернулася до Тимчасового уряду з проханням схвалення автономістського курсу. З цією метою у травні 1917 року до Петрограду виїхала представницька делегація на чолі з В.Винниченком, М.Ковалевським, С.Єфремовим – керівниками найвпливовіших українських партій. Але Тимчасовий уряд відкинув прохання українців, що загострило українсько-російські відносини.

Підтримавши політичний курс Центральної Ради та ввівши до її складу своїх представників, національний Конгрес, військовий селянський і робітничий з’їзд перетворили її з партійного клубу в законний (легітимний) представницький орган, який виражав інтереси всіх верств населення України.

Справа ускладнювалася тим, що в самій Україні знаходилися сили, які виступали проти територіально-національної автономії. До них належали:

Частина етнічних росіян, що проживали в Україні;

Зрусифіковані верстви українського населення;

Панівні прошарки та чиновництво;

Частина православного духівництва;

Значна частина євреїв.

Після тримісячних марних спроб порозумітися з Тимчасовим урядом Центральна Рада в червні 1917 р. видала І Універсал – програмний документ в якому закликана всіх українців в час вседержавного безладдя самоорганізуватися і приступили до негайного закладення підвалин автономного ладу.

Документ підбивав підсумок обговорення проблем самовизначення України на Першому селянському з’їзді, Четвертих зборах УЦР, Робітничому з’їзді, Першому і Другому військових.

Універсал в стислій формі викладав вимоги Української Центральної Ради до Тимчасового уряду. Наголос робився на вирішенні земельного питання, самостійному порядкуванні на своїй землі. Центральна Рада проголосила себе виразником всенародної волі і брала на себе за це тягар відповідальності.

Всі російські партії негативно поставились до І Універсалу. Лише В.Ленін підтримав його і назвав позицію Тимчасового Уряду проявом великодержавного шовінізму. Згадайте про це, коли мова йтиме про Ультиматум Рад наркому до Центральної Ради. Поясніть таку зміну позиції більшовиків.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Система основних прав і свобод людини і громадянина

Сучасна типологія прав і свобод, а відтак, і обов'язків, — досить різноманітна. Найзагальнішою їх класифікацією є поділ прав на: негативні позитивні Таке розрізнення прав засновано на фіксації в них негатив­ного і позитивного аспектів свободи. У негативному значенні свобода розуміється як відсутність примусу, обмежень відносно до особи, у тому числі й з боку держави; у позитивному — як свобода вибору, утворювана державою, а головне — здатність людини досягти своїх цілей і обов'язок держави надавати ...

Поняття змішаного типу правової системи. Джерела (форми) права скандинавських країн. Система права. Кодифікація

Змішаний тил правової системи — це сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що проявляються в єдності їх закономірностей і тенденцій розвитку на основі сприй­няття елементів правових систем романо-германського і англо-американського типів. У змішаному типі правової системи до­мінує нормативно-правовий акт як юридичне джерело права. Нормі права як еталону поведінки відведена основна роль у ре­гулюванні суспільних відносин. Судова практика посідає істот­не місце в системі джерела права. Точніше, цей ...

Правова культура суспільства. Правова культура особи. Професійна правова культура

Правова культура суспільства — це різновид загальної культу­ри, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства. Система цінностей — це активність суб'єктів права у право­вій сфері, добровільність виконання вимог правових Норм, реаль­ність прав і свобод громадян, ефективність правового регулю­вання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практи­ка, стабільний правопорядок. ...