Search:

Розвиток української державності. Етапи її становлення

3 липня 1917 р. Центральна Рада видала свій ІІ – Універсал. Він став наслідком переговорів керівництва ЦР з Міністрами Тимчасового уряду – О.Керенським, Г.Церетелі та М.Некрасовим у м. Києві. В двосторонній угоді центр пішов на визнання, створеного Центральною Радою Генерального Секретаріату, як носія найвищої краєвої влади в Україні.

На основі вироблених в Києві домовленостей Центральна Рада поповнює себе 30% представників від національних меншин і 16 липня 1917 року приймає “Статут вищого управління Україною”. Цей документ фактично був основою конституції, що базувалася на автономізмі.

Але Тимчасовий уряд не затвердив її, а сам 4 серпня видав “Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату”, яка суттєво обмежувала права України.

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот. Центральна Рада була розпущена, до влади прийшов талановитий царський генерал українського походження П.Скоропадський. На політичній карті появилося нове утворення – Гетьманат “Українська держава”. Суть перевороту полягала в заміні безмежної демократичної форми державного управління більш жорсткою, авторитарною, здатною зупинити дезорганізацію суспільства, стабілізувати його на основі приватної власності та права.

4. Україною прокотились кілька хвиль масових репресій:

Перша (1929-1931 рр.) пов’язана з колективізацією.

Друга (1932-1934 рр.) викликана голодом, правлінням Постишева, вбивством Кірова.

Третя (1936-1938 рр.) породжена політичним недовір’ям;

Четверта (1939-1940 рр.) обвинуваченням західноукраїнського населення в націоналізмі.

Арешти, допити, суди йшли щоденно. Кількість репресованих не встановлено, але про їх число можна судити по цифрі “виявлених” в Україні з 1930 р. по 1941 р. (понад 100) всілякого роду “центрів”, “блоків”, “організацій”.

Починаючи з 1933 р. почалося справжнє гоніння на українську інтелігенцію – еліту народу. Жертвами репресій стали: С.Єфремов, В.Чехівський, А.Ніковський, Й.Гермайзе, М.Зеров, М.Хвильовий, Л.Курбас та сотні інших.

В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 чол., із них 19 академіків. Розгрому піддалась спілка письменників: 89 чол. розстріляно, 64 заслано, а 83 змушено емігрувати. Масові репресії прокотилися по освітянській ниві. В 1933 р. за політичними мотивами було звільнено близько 200 працівників Наркомату освіти УРСР, всіх керівників облвно і 90% керівників районної ланки та кожен десятий вчитель. Руйнівний смерч пронісся в збройних силах, навіть партії. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КПУ та 9 членів Ревізійної комісії, яких обрали в 1933 р. репресовано 100.

За розмахом знищення населення власної країни сталінська практика не має рівних у світовій історії. Мова йде про десятки мільйонів громадян. Мабуть не було в Союзі такої родини, якої б не торкнулося чорне крило репресій. Навіть дружини найвищих посадових осіб в державі: Голови Верховній Ради СРСР М.І.Калініна і голови Ради Міністрів В.М.Молотова перебували у в’язницях.

Після усунення Хрущова реформи не припинилися, а набрали іншого характеру. Владні структури намагалися запровадити в практику 2 взаємовиключні явища:

І –посилити централізм в економіці;

ІІ – задіяти ринкові економічні регулятори.

Прихід до влади М.С.Горбачова (березень 1985 р.)

Початок змін в економічній, соціальній та зовнішній політиці

Знецінення теоретичних засад діяльності КПРС;

Політика “прискорення” в економіці;

Курс на перебудову і гласність;

Спроба радикальної економічної реформи;

Нове мислення і міжнародне співробітництво;

Демократизація суспільства і виникнення багатопартійної системи;

Суверенізація республік.

Після спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року були остаточно скомпрометовані прихильники тоталітарного режиму. Верховна Рада України 24 серпня прийняла Акт, яким проголосила незалежність України. Процес дезінтеграції СРСР набрав незворотного характеру.

1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум – 90,34% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

8 грудня 1991 р. Президенти Росії, України і Білорусії підписали угоду про припинення існування СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

5. В процесі державотворення незалежна Україна пройшла перший і, безумовно, найтяжчий та вирішальний етап. В його ході можна виділити дві основні стадії, які характеризуються:

І-а глибоким падінням економіки та кризою влади (24 серпня 1991 р. – весна 1994 р.).

ІІ-а масштабними компромісами з противниками демократії, незалежності і державності (почалася весною 1994 р.).

Демократичні сили України з різних причин не змогли взяти на себе формування владних структур тому їм довелося, з одного боку ламати шалений опір старої держпартноменклатури, з другого – співробітничати з нею у вирішенні складних, інколи несподіваних проблем державотворення таких як: нелегітимного відділення Криму, спроб відновлення Криворіжської республіки, статусу Севастополя, розподілу Чорноморського флоту, територіальних претензій з боку Росії і т.п.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Розвиток української державності. Основні етапи її розвитку

План 1. ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. КИЇВСЬКА РУСЬ 2. ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЧОСТІ ПІСЛЯ РОЗКОЛУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ 3. НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВНІСТЬ У 1648-1654 рр. 4. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВНІСТЬ 1917 - 1920 рр. 5. УКРАЇНА В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ 6. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ В НАШІ ЧАСИ 1. ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. КИЇВСЬКА РУСЬ Процес політичної консолідації східних слов'ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовіч­ної Давньоруської держави — Київської Русі. Під ...

Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. Українська держава за П.Скоропадського. Падіння гетьманату

1. Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. 2. Українська держава за П.Скоропадського. 3. Падіння гетьманату. Перехід до влади Директорії. 4. Українська держава за Директорії. 1. Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. Кінець XIX – початок XX ст. характеризується новим політичним пожвавленням, яке охопило українські землі у складі Австро-Угорської та Російської імперій, новим спалахом національної свідомості й активності. Важливою подією в ...

Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості. Принципи і функції правотворчості. Стадії правотворчого процесу

Правотворчість — це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), змі­ною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражаєть­ся у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нор­мативно-правових актів. Головне призначення правотворчості — встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви ...