Search:

Особливості зображення українського села у повістях І. Нечуя-Левицького

Поєднання реа­лістичної конкретності й точності в описах сільського побуту, праці, природи з потягом до живописної образності, до насичених, яскравих епіте­тів і порівнянь є однією з основних особливостей стильової манери.

Соціально-побутові повісті І. Нечуя-Левицького становлять пев­ний етап в українській прозі і за змістом, і за формою. На широкому соціальному тлі постають нові типи сучасної письменнику епохи. В центрі уваги письменника — образи простих людей, селян, заробіт­чан, їх конфлікт з кріпацькими і пореформеними порядками в селі й на промислах. Типові риси образів виявляються в старанно деталізованих описах зовнішності, одягу, поведінки й мови персонажів, поданих з урахуванням соціальних та індивідуально-психологічних подробиць, хоч зберігаються ще й традиційні ліро-епічні фольклоризовані характеристики.

У своєрідному стилі І. Нечуя-Ле­вицького поєднується тенденція до предметності, локальності й конкретності — соціальної, етнографічної, географічної із прагненням ху­дожника до поетизації кращих сторін народного життя, до зобра­ження селянського світу в рельєфних, пластичних образах. Зокрема, у повісті “Хмари” позначилася надзвичайна спосте­режливість письменника і його вміння через детальні описи побуту відтворювати атмосферу тогочасної епохи.

Повертаючись до принципів відтворення психології в повісті І. Нечуя-Левицького, зазначимо, що письменник правдиво відтво­рює зв'язок людини з її суспільним та матеріальним оточенням. Характер Миколи Джері розкривається в тісному зв'язку з соці­альними умовами. В численних описах фабричного побуту, завод­ської й рибальської праці виявляються конкретні прояви різних форм залежності кріпака від поміщика або найманого робітника від хазяїна-фабриканта.

Вже перші розділи повісті “Микола Джеря” містять справжню енциклопедію селянського побуту й праці за ча­сів панщини у селі Вербівка.

Крім Миколи Джері, в повісті постають інші живі образи селян: батьки Джері, Нимидора, Любка, її чоловік. А сумна доля заробіт­чанина Петра Кавуна, який вмирає на чужині, є лише варіантом типової долі селянина-втікача. Невипадково в 1898 р. цензор, про­понуючи заборонити видання повісті, у своєму висновку писав: “...благодаря несомненному таланту автора и яркости налагаемых им бытовых красок, эта повесть, полная глубокого интереса, произ­водит сильное и крайне тяжелое впечатление исключительно вслед­ствие упорного и тщательного анализирования автором крестьянско­го быта. Из недалекого прошлого встают во всей неприглядности мрачные явления общественной жизни, частью ставшие достоянием истории, частью и ныне не утратившие своего значения, таковы: во-первых, вражда, даже ненависть, пронизавшие все отношения панов и крестьян; во-вторых, деспотизм панов, жестоких в сознании своей силы и господства, и беззащитное положение крестьян, об­рекаемых на гибель при малейшем отстаивании своей самостоятель­ности; в-третьих, самая наглая эксплуатация рабочих фабричными хозяевами и, наконец, как вывод из всего этого безотрадность кре­стьянской жизни и после освобождения от крепостной зависимости” [16, с.15].

Як бачимо, симпатії Нечуя-Левицького завжди були на боці простого народу. Того­часні соціальні умови не сприяли розвиткові особи. Це був період про­будження людської свідомості, або, як писав В. Бєлінський, “олюднен­ня людини”. Психологія селянина, його інтелектуальний рівень не ви­ходили за коло конкретних, соціально обмежених вражень. Письменни­кові доводилося бути досить обережним у відтворенні певного соціаль­ного типу.

Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він одним з перших змалював типовий позитивний образ селянина — протестанта проти крі­посництва. Микола змальований з усіма сильними й слабкими сторонами своєї натури. Робить це автор шляхом проникнення у його душу через зовнішні ознаки, обставини життя. Внутрішній світ героя по­дається немов другим планом, як доповнення до того, що ми знаємо з подій. Проте все мобілізується для аналізу почуття Миколи, його пере­живань, настрою, думок.

В останньому розділі повісті розповідається про повернення Мико­ли додому. Почувши страшну звістку про смерть Нимидори, “Микола тільки й примітив, що Вербівка закрутилась перед ним; була зелена, потім стала жовта, а потім ніби вкрилась туманом, а потім він уже й не бачив її за слізьми, неначе над селом схопилися хмари і залили дощем усе село” [17, с.134].

У тому як герой побачив своє рідне село — весь його душевний стан. Тут, мабуть, ніякий психологічний аналіз не зміг би так повно розкрити всю глибину його трагізму, як цей малюнок. Як зазначає Н. Крутікова, “поширеним засобом психологічної ха­рактеристики в повістях І. Нечуя є прийом паралелізму між явищами природи і душевним станом людини” [9, с.28].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Лесь Курбас і театр ХХ століття

План Вступ Розкриття теми Висновок Список використаної літератури Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково - у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, ...

Чому Іван Франко назвав п'єсу "Украдене щастя"?

Серед усіх п’єс І. Франка найвидатнішою є соціально-психологічна трагічна драма з сільського життя. У п’єсі «Украдене щастя» показано глибоку правду про гірку долю людей галицького села Ногуєвичі 70-их рр. 19 ст., поставлено питання про суспільно-політичні причини страждання народу. В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянина трудівника. Михайла Гурмана жертвою шахрайських дій багачів і сільської адміністрації. Образ Анни – один із найяскравіших образів жінок-селянок. Він втілює чарівні риси жіночого ...

Маркович Марія Олександрівна

Маркович Марія Олександрівна - письменниця, відома під псевдонімом Марко Вовчок, уроджена Вілінська (1834 - 1907). Видатна українська письменниця революційно-демократичного напрямку. В 1845-1848 роках виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. Закінчивши курс в інституті, вона оселилася у родичів в Орлі. На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці). В ...