Search:

Колективний договір і колективні угоди

Кабінет Міністрів України 5 квітня 1999 p. видав поста­нову №532 "Про підсумки виконання Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців та профспілковими об'єднання­ми України на 1997—1998 роки". У постанові зазначається, що більшість зобов'язань за Генеральною угодою виконано. Зокрема, введено в дію 65,4 тис. робочих місць, число праце­влаштованих громадян, котрі перебували на обліку в дер­жавній службі зайнятості, збільшилося в 1998 p. порівняно з 1997 р. на 28,7%, створено умови для тимчасової зайнятості 82,6 тис. безробітних шляхом організації громадських робіт, за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення організовано професійне навчання 105,2 тис. не­зайнятих громадян, що забезпечило підвищення їх конку­рентоспроможності на ринку праці. Мінімальна заробітна плата зросла з 45 гривень на початок 1998 p. до 74 гривень на початок 1999 p., а співвідношення розміру мінімальної заро­бітної плати з вартісною величиною межі малозабезпеченості доведено з 21,2 до 81,6%. У листопаді 1998 p. було відновле­но індексацію грошових доходів населення та запроваджено компенсацію втрат від знецінення заробітної плати через несвоєчасну її виплату. Разом з тим не забезпечено своєчас­ної виплати поточної заробітної плати працівникам установ і організацій бюджетної сфери з державного і місцевих бю­джетів. Станом на 1 січня 1999 p. заборгованість з виплати зарплати у бюджетній сфері становила 938,4 млн грн. У ціло­му заборгованість з виплати зарплати у галузях економіки зросла з початку 1998 р. на 26%. На підприємствах недержав­ної форми власності заборгованість становить 60% загаль­ної суми заборгованості на підприємствах галузей економі­ки. Кількість нещасних смертельних випадків на виробництві у вугільній галузі в 1998 p. зросла порівняно з 1997 р. на 26%. Не забезпечено здійснення функцій контролю щодо вико­нання положень Генеральної угоди державними органами та представниками профспілкових організацій.

Колективні переговори та укладення колективного договору, угоди

Укладенню колективного договору, угоди передують ко­лективні переговори, які можуть розпочатися за пропозицією будь-якої з двох сторін не раніше ніж за 3 місяці до за­кінчення терміну дії колективного договору. Інша сторона протягом 7 днів зобов'язана почати переговори. Процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення розбіж­ностей, що виникають у ході переговорів, регламентуються статтями 10, 11 Закону України "Про колективні договори і угоди". Право на ведення колективних переговорів уперше закріплено Законом від 1 липня 1993 p. і відповідно до норм Міжнародної Організації Праці (Конвенція МОП №154 про сприяння колективним переговорам, рат. 1981 p.). Це прави­ло є однією з найважливіших гарантій забезпечення соціаль­ного партнерства.

Потрібно відмітити, що в законодавстві України відсут­ня норма, якою б покладався обов'язок почати переговори на яку-небу дь із сторін. На практиці це привело до того, що на державних підприємствах робота з підготовки колективно­го договору часто запізнюється, а на приватних підприєм­ствах колективні договори, як правило, не укладаються. На останніх часто відсутня профспілкова організація, а праців­ники в умовах зростаючого безробіття, цінуючи своє робоче місце, не порушують питання про укладення колективного договору. Власник же по суті, будьмо відверті, не зацікавле­ний в укладенні колективного договору. Все це в результаті веде до обмеження прав працівників. Офіційно встановлено перевірками, що непоодинокі випадки, коли профспілкові комітети не ініціюють укладення нових договорів і не про­лонгують раніше укладені. Виходить так, що на папері дого­вори нібито є, а насправді від них ніякої користі (Праця і зарплата. - 1998. - №24. - С. 15).

У зарубіжних країнах, де діяльність профспілок активна і законодавче оформлена, можливо і немає необхідності в законодавчому закріпленні обов'язку про початок перего­ворів. В Україні ринкові відносини перебувають лише в стадії становлення, тому доцільно встановити таку норму. Незва­жаючи на те, що із значення захисної і представницької функції профспілок логічно випливає, що саме профспілка повинна виступити ініціатором переговорів, обов'язок поча­ти переговори, думається, повинен бути покладений на влас­ника (роботодавця). Роботодавець відповідає за організацію праці на підприємстві, тому саме він повинен нести відпові­дальність за належне нормативне забезпечення трудового процесу. У такому разі роботодавця можна притягнути до відповідальності за порушення цієї норми.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Подібні реферати:

Тарифна система

Основою правового регулювання оплати праці є тариф­на система, яка являє собою систему державних норма типів, що встановлюють вихідні розміри оплати праці. За допомогою тарифної системи здійснюється диференціація оплати праці залежно від складності, ступеня шкідливості, важкості, інтенсивності, суспільної значущості праці й квалі­фікації працівника. Основними елементами тарифної системи є: тарифні ставки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, тариф­но-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифні ставки (погодинні, ...

Доплати і надбавки

Призначення надбавок з основної оплати праці полягає в тому, щоб стимулювати працівників: 1) до підвищення ділової кваліфікації і росту майстер­ності; 2) до тривалого виконання трудових обов'язків у певній сфері трудової діяльності. За допомогою доплат, як правило, компенсується підви­щена інтенсивність праці. У Додатку до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспіл­ковими об'єднаннями України на 1999—2000 роки (Праця і зарплата. — 1999. — №23. — Вересень) ...

Продуктивність праці та кваліфікація працівника, правовий аспект

Загальна декларація прав людини гарантує кожному право на працю і на освіту. Держава виступає гарантом цього права, що закріплено в Конституції України від 28 червня 1996 p. Згідно із ст. 43 професійно-технічне навчання, підго­товка та перепідготовка кадрів є складовими елементами державної гарантії права на працю. Право людини на освіту закріплено в ст. 53 Конституції України. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує: доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, ...