Search:

Конституційні акти ЗУНР

Після проголошення Акта соборності Галицька держава отри­мала назву Західна область Української Народної Республіки. Про­те фактичної злуки не відбулось: організація влади ЗУНР не зміни­лася й обидві держави надсилали кожна свої окремі місії за кордон.

Згідно з розпорядженням Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р. у всіх місцевостях старі органи влади і управління належало ліквідувати. Замість них слід було утворити нові, українські. Такими органами влади мали стати міські та повітові ком'ісари з дорадчими органами при них — національними радами.

Українська Національна Рада 16 листопада 1918 p. видали "Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки". Значне місце в ньому посідали питання організації та компетенції місцевих органів влади.

Основним представником влади у повіті був повітовий комі­сар, якого призначав державний секретар внутрішніх справ. Він призначав у села і містечка громадських комісарів, якщо такі ще не були обрані населенням; де були обрані — затверджував кандидату­ри. Він мав право оголосити розпущеними місцеві громадські ради і призначити до них нові вибори.

В усіх повітах шляхом виборів слід було утворити повітові національні ради (що на практиці в більшості випадків вже було зроблено раніше), а у громадах та містах — громадські і міські ради. Вибори до них проводилися на засадах загального і рівного вибор­чого права.

До обов'язків повітових комісарів належало: 1) берегти інтере­си української державності та протидіяти будь-яким спробам завда­ти їй шкоду; 2) приймати присягу від службовців повітових служб і адміністрації; 3) приймати рішення з усіх питань, якщо колишні австрійські службовці відмовляються служити; 4) затверджувати розпорядження адміністративних повітових властей загального ха­рактеру; 5) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню;

6) здійснювати нагляд за діловодством усіх державних інституцій і службових осіб у повіті.

У справах громадської безпеки повітовому комісару підпоряд­ковувалися повітові військові коменданти і коменданти жандарме­рії. У господарських справах повітові комісари повинні були співп­рацювати з повітовими харчовими комітетами.

Після проголошення ЗУНР у багатьох повітах і населених пунктах було ліквідовано колишню австрійську жандармерію. Замість неї місцеві комісари почали на добровільних засадах формувати, так звану, народну міліцію. Але така система не могла забезпечити надійної охорони порядку в усій державі. Тому 6 листопада 1918 p. Українська Національна Рада прийняла рішення про утворення корпусу української державної жандармерії. До нього набирали добровольців, в першу чергу з числа військовослужбовців. Держав­на жандармерія підпорядковувалась спочатку Державному секрета­рству військових справ, але з часом була відокремлена від військо­вої влади.

Незабаром в усіх повітах було утворено станиці державної жандармерії, які очолювали жандармські повітові коменданти. Во­ни повністю підпорядковувались повітовим комісарам, а по служ­бовій лінії — команді державної жандармерії, а остання — відділу громадської безпеки секретарства внутрішніх справ.

Система державної жандармерії, яка склалася на практиці, отримала законодавче закріплення в спеціальному законі Українсь­кої Національної Ради від 15 лютого 1919 p. Що стосується народ­ної міліції, яка утворилась в багатьох населених пунктах, то вона й надалі продовжувала діяти як орган самооборони.

За основу організації судової системи було взято попередню, австрійську. Усіх суддів, які не скомпрометували себе антинарод­ною, антиукраїнською діяльністю і які зобов'язувалися служити українському народу і українській державі та склали про це відпо­відну присягу, власті ЗУНР залишили на своїх місцях.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 – початок 1918 рр

У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. в Петрограді перемогло збройне повстання, очолюване більшовиками Полії у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, — партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище ...

Гетьман України емігрант Пилип Орлик

Iм'я Пилипа Орлика не дуже добре відоме широкій громадськості сучасної України, хоча за кордоном постать українського гетьмана-емігранта була знана не тільки науковцям. Протягом багатьох десятиріч друкувалися праці про нього, його твори публікувалися у Швеції, Польщі, Франції, Німеччині, Канаді, але вони були недоступні читачам України. Ті кілька рядків, які можна було зустріти в деяких радянських енциклопедіях, повідомляли, головним чином, що Орлик — прибічник Мазепи. Факти його біографії подавали перекручено. У поемі ...

Національна політика на Україні у 20-х роках. Українізація

Сім неповних років війни та громадянської смути призвели підпорядковані більшовикам території колишньої Російської імперії до стану руїни. В одній лише Україні побоїща, розстріли та епідемії, пов'язані з війною, й особливо громадянською, забрали близько 1,5 млн життів. Нестача харчів, палива, безробіття змусили сотні тисяч людей виїхати з міста у село. Практично припинилося виробництво товарів. Було очевидно, що остаточно виснажене суспільство не готове до корінних соціальних перетворень, що їх планували більшовики. ...