Search:

Породження мовлення

Реферати » Мовознавство » Породження мовлення

ПЛАН:

Породження мовлення ( ПМ )

1.1 Породження мовлення як процес мовленнєвої діяльності

1.2 Звязок ПМ з:

- мисленням

- мовою

- розумінням

1.3 Стадії та типи актів ПМ

1.4 Інтенціональність в ПМ

1.5 Модуси ПМ

- генератори

- артикулятори

1.6 Характерні особливості ПМ

2. Моделі породження мовлення

2.1 Дослідження моделей ПМ

2.2 Моделі ПМ

- рівневі

- стохастичні

- циклічні

- інтегративна

- трансформаційна

- модель безпосередніх складових

Висновки

Використані джерела

1. Породження мовлення

1.1 Спілкування — специфічна психокогнітивна діяльність людей, в основі якої - процеси породження і сприйняття мовлення у конкретному комунікативному контексті й ситуації.

Нормальне використання мови людиною — це перед усім уміння говорити і писати, тобто створювати, породжувати нові тексти.

Продукування, або породження мовлення ( ПМ ) – один з двох найголовніших процесів мовної діяльності (разом зі сприйняттям та розуміння мови), що полягає в плануванні та реалізації мови в звуках або графічних знаках.

У лінгвістичній літературі поряд з терміном «поро­дження мовлення» вживають термін «вербалізація». У контекстах, де йдеться про втілення мислення в мовній формі, можна використовувати як синонімічні.

1.2 ПМ безпосередньо пов'язане з мисленням, мовою та розумінням. Про зв’язок ПМ і мислення В.Ф.Гумбольдт писав: “Мова, відповідно до безмежних можливостей її вживання, які ніколи не можна точно виміряти, вимагає відповідних цим можливостям елементів, і потреба ця інтенсивно й екстенсивно росте по мірі підвищення ступеня, на який вона сходить, бо на найвищому ступені вона сама стає чинником порождуючої ідеї та втіленням розвитку думки. Весь розвиток людської мови, не дивлячись на численні перешкоді, йде до цієї кінцевої мети. Тому вона завжди прагне знайти такі мовні елементи, які забезпечили б оптимальне вираження розумових форм”. Крім того, ми аналізуємо природу за лініями, прокладеними для нас нашими рідними мовами. Ці "лінії" і виявляються при ПМ. Втім, ПМ не обмежується простим використанням структур мови, а спирається на породження якісно нового, хоча у процесах мовлення ми часто просто повторюємо те, що почули чи сказали раніше в аналогічних умовах, проте це не поширюється на абсолютно все, що ми кажемо. Поза сумнівом, у міжособистому спілкуванні ми часто вживаємо форми слів, яких ніколи не чули, творимо нові слова, не передбачені ніякими словниками, поєднуємо слова хоч і за певними законами їх поєднання, але часто дуже несподіваним способом.

ПМ характеризується зворотнім зв'язком з розумінням мовлення. Головна мета ПМ – пояснити щось адресату, і для цьоого використовуються мовні засоби. Тільки якщо мовець адаптує свою мову з тим, що адресат думає в даний момент, спілкування можна вважати таким, що відбулося. Звідси й те, як вибираються семантичний, синтаксичний, лексичний матеріал і навіть спосіб артикуляції в мовленні. Ця адаптація і оцінюється як логічність, самопротиречніть мови.

1.3 Зазвичай виділяються дві стадії ПМ, що протікають паралельно: планування (впорядкування концептуального змісту) і власне генерація тексту (трансформація семантичної або прагматичної репрезентації в природно-мовну). ПМ є рекурсивним, тобто складається з циклів, що включають такі підзадачі, як додавання, видалення і переупорядковування. Приступаючи ж до генерування мови, зазвичай мають тільки смутну ідею. Тільки після цього виникає проблема "вибору" слова. Іноді тематизуєтся саме затруднення у вираженні відчуттів; у деяких стилях нарочита неохайність виразу подається як ознака глибини, а в інших (напр., у Флобера) – як рішення складної інтелектуальної задачі, в якій непомітно присутній адресат. Найзвичайніший же випадок – поповнююче ПМ, коли час артикулювання початкових частин використовується для обробки подальшої інформації, яка потім і впроваджується у вислів. Є безліч стилів редагування, по-різному доречних в різних риторичних ситуаціях: за одних умов ми щось недоговорюєм, а в інших – додаємо від себе. При такій "конденсації" і ускладненні тексту ПМ також проходить декілька стадій. Чинники, що перешкоджають повному втіленню авторського задуму, не обмежуються дефіцитом часу, сили й пам'яті: повний контроль автора над ПМ неможливий в принципі. Тому зазвичай основні зусилля автори зосереджують на поточному фокусуванні уваги.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Семантична співвідносність твірних і похідних у словотвірному гнізді з вершиною “високий”

Дослідження семантичних зв’язків між твірними й похідними окремих лексико-семантичних груп (ЛСГ) є актуальним в сучасній дериватології, оскільки дає змогу встановити не тільки співвідносну кількість значень у парі твірне - похідне, але й виявити ступінь семантичного навантаження, семасіологічну кваліфікацію, логіко-причинові взаємозв’язки між ними на парадигматичному і синтагматичному рівнях [4, с. 29]. У семантичному аспекті теоретичні питання словотворення розглянуто у працях Н.Я.Янко-Трініцької, І.А.Мельничука, ...

Діалог

Діалог – це різновид прямої мови, одна з форм передачі чужої мови, мови двох чи більше осіб. речення, що промовляються учасниками діалогу називаються репліками. Наприклад: - Ну що, батьку? - По-моєму, варто вчитися. - Мені здається, що краще вступати в консерваторію. - Не приймуть. До інституту тепер і не підступитись. - Якраз навпаки (Збан). В писемній мові репліки діалогу можуть супроводжуватися словами автора, але в діалозі вони не обов’язкові, бо з ситуації мовлення зрозуміло, кому належить пряма мова. Наприклад: - ...

Історизми та архаїзми в літературних творах

ІСТОРИЗМИ — слова або сталі словосполучення, які означують реалії, що вийшли з ужитку й належать до старовини. Як стилістичний засіб І. відтворюють історичний колорит певної доби. Численні І. в творах Шевченка засвідчують його добру обізнаність у галузі історії та побуту Давнього Риму (кесар, раб, тіара, патрицій, конглав, терма, гладіатор, амфора тощо), Давньої Греції (гінекей, гетера, вісон тощо), Іудеї (фарисей, бурнус, равві, єсей, хітон тощо), а також Малої Азії, Близького Сходу, Єгипту, Європи (сарацин, копт, фараон, ...