Search:

Породження мовлення

ПМ, особливо тексту, підкоряється не тільки семантичним, морфологічним і граматичним законам, але і правилам викладу. Схеми викладу подій досить різняться. Текст розвивається відповідно до очікувань про зв'язок подій. Те, що в очікуванням не передбачено, в кращому разі сприймається як коментар.

1.6 Породження мовлення характеризується певними особливостями:

1. ПМ — це мисленнєво-мовленнєва діяльність лю­дини, а тому має всі риси та складові діяльності: інтенцію, задум, реалізацію, мету, зворотний зв'язок тощо. Інтенціональністъ — одна з найважливіших рис ПМ.

В аспекті діяльнісної теорії ПМ постає як система правил поводження з одиницями, що формують внутрішній лексикон людини і конструюють повідомлення, як проблема вибору певних одиниць із сукупності наявних, а інколи — як проблема створення нових одиниць.

2. Це один із видів когнітивної діяльності. Говоріння — це не простий переказ словами змісту думки мовця, а складна система адаптації, пов'язана з просуванням до бажаної мети в спілкуванні. А це означає, що мо­вець повинен брати до уваги велику кількість чинників, пов'язаних із соціальними, психічними, психологічними, фізичними та іншими аспектами вияву особистостей адресатів (аудиторії), конситуацією спілкування, зокрема контекстом культури, можливими ефектами впливу свого мовлення тощо.

3. ПМ — це процес ословлення думки, задуму, а то­му обов'язково зорієнтований на організацію майбутнього повідомлення, тобто його підготовку і втілення в мовленнєві форми. Як означає О. Кубрякова, «глобальний образ того, що потрібно виразити в мові, повинен бути розчленований і структурований відповідно до способів і стереотипів мовного вираження, наближений до можливостей лінійного розгортання». Тобто смисли (сприйняття і пропускання світу крізь себе), що народжуються в мовленні, повинні бути співвіднесені з мовними структурами та мовними одиницями. Більше то­го, задумане повідомлення повинно співвідноситися з певним типом текстів (дискурсів).

Структурна організація конкретної ідіоетнічної мо­ви впливає на розгортання мислення і мовлення. Саме це мав на увазі Л. Виготський, коли писав, що думка твориться у слові. Англійський мовознавець В. Чейф вказував, що зв'язок мовлення з розумінням виявляється в тому, що мовець адаптує своє мовлення до того, що, як йому здається, адресат думає у дану хвилину. Це свідчить про наявність у процесах ПМ певних когнітивних структур, які перебувають між думкою і висловлюванням. Ці структури (на етапі розуміння процесу вербалізації) ототожнюються з фреймами і вважаються складовою внутрішнього мовлення.

Фрейм (англ., frame) — структура, що репрезентує стереотипні ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, що ґрунтується на ситуативному шаблоні.

4. ПМ — це поетапне втілення задуму в структури мови. Етапи (стадії) процесу ПМ (планування і реалізація мовлення) виділяють умовно, для зручності аналізу само­го процесу, який насправді і цілісним. Тобто планування мовлення і його реалізація відбуваються паралельно.

5. Загальний задум мовлення у процесі ПМ змінюється під впливом внутрішніх (психічних, психологічних, тощо) і зовнішніх (соціальних, часових, просторових та інших, пов'язаних із контекстом та ситуацією спілкування чинників.

6. ПМ, особливо породження тексту (дискурсу), підлягає не лише семантичним, морфологічним і граматичним законам, а й правилам викладу, загальної прагматики мовлення.

7. Істотна роль пам'яті в процесах ПМ. Вона дає змогу мовцеві звертатись до вже сказаного, апелювати до минулих подій, тримати в полі зору загальний комунікативний задум тощо.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Історизми та архаїзми в літературних творах

ІСТОРИЗМИ — слова або сталі словосполучення, які означують реалії, що вийшли з ужитку й належать до старовини. Як стилістичний засіб І. відтворюють історичний колорит певної доби. Численні І. в творах Шевченка засвідчують його добру обізнаність у галузі історії та побуту Давнього Риму (кесар, раб, тіара, патрицій, конглав, терма, гладіатор, амфора тощо), Давньої Греції (гінекей, гетера, вісон тощо), Іудеї (фарисей, бурнус, равві, єсей, хітон тощо), а також Малої Азії, Близького Сходу, Єгипту, Європи (сарацин, копт, фараон, ...

Чому на Поліссі мозолю називають жабою

Номен жаба ‘Rana’ < *zaba належить нині до етимологізованих: більшість дериватів від *zab– зводя­ться до архісеми ‘волога, аморфна маса’ [ЕСУМ, II, 183; ЭСБМ, III, 190; Фасмер, II, 32]. Не викликає сумніву, що *žaba ‘Rana’ первинно ‘волога, аморфна, драглиста маса’, оскільки відповідники прасло­в’янському номену, що сягає індоєвропейського *guebha знаходимо й в інших індоєвропейських мовах (переважно германських). Однак семантична дисперсність номінантів з коренем *žab- у слов’янських мовах (див. додаток) не ...

Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні

Реалістичний мовний малюнок епічного полотна У.Самчука “Волинь” у цілому характеризується порівняно незначною кількістю тропів, що будуються як компаративні звороти. Імовірно, ощадне їх застосування взагалі є ознакою простоти художнього стилю; у всякому разі О.Пушкін відкрито задек­ларував цю вимогу, якій відповідали його стилістичні структури не тільки в прозі, але й у поезії: Он весь кипит как самовар, […] Иль как отверстие вулкана, Или как море пред грозой, Или… сравнений под рукой У нас довольно, – но сравнений Не любит ...