Search:

Породження мовлення

Модель безпосередніх складових (БС) є найсильнішою моделлю породження мови. Її основна ідея полягає в застосуванні правил деривації, наприклад: «замість Х підставити У». Так, породження речення: «Талановитий художник малює цікаву картину» буде здійснюватися за правилами моделі НС наступним порядком: пропозиція группа підмета + група присудка; группа підмета з означенням + означуване слово, до тих пір, коли ми дійдемо до кінцевого («термінального») ланцюжка слів. У моделі НС породження йде в двох напрямках: за рахунок послідовної появи компонентів і за рахунок їх так званого «розширення». Те, що першим кроком породження має бути виділення групи підмета, тобто поєднання «талановитий художник» визначається нашим знанням структури речення в цілому і ніяк не виводиться стохастичним шляхом. Найбільш відома модель породження мови на основі граматики БС належить Ч. Осгуду. Осгуд розглядає процес породження мови так: стохастичні закономірності, на його думку, діють на кожному з послідовних рівнів деривації, причому вибір одиниць на «вищих» рівнях частково зумовлює вибір одиниць на подальших рівнях деривації. На цю модель спирався в своїх експериментах Н. Джонсон, що дослідив вірогідність помилок при запам'ятовуванні речень з різними синтаксичними структурами; виявилось, що така вірогідність різко підвищується на межі сегментів, що виділяються в ході аналізу за НС (типу групи підмета); усередині ж таких сегментів вірогідність помилки зменшується за звичайних закономірностями такого процесу. Пізніше Джонсон поставив ще декілька дуже вдалих експериментів на підтвердження моделі Осгуда.

Не дивлячись на успішні експерименти Джонсона та інших лінгвістів, що спиралися на граматику БС, вона виявилася малопридатною для моделювання деяких типів речень і поступилася місцем трансформаційної моделі породження мовлення. Головна ідея цієї моделі полягає в тому, що для отримання деяких типів речень необхідно здійснити певну операцію над деревом БС в цілому або над його термінальним ланцюжком. Наприклад, «породивши» приведене вище речення «Талановитий художник малює цікаву картину» за правилами БС, ми можемо, згідно трансформаційній граматиці, здійснюючи операції над термінальним ланцюжком породження, отримати з даного активного, стверджувального, розповідного речення його пасивний, заперечний, питальний варіанти в різних поєднаннях. Інакше кажучи, передбачається, що породжує пропозицію типу чи «Чи

немалюється цікава картина талановитим художником?», ми спочатку будуємо приведене вище початкове речення, а потім перетворюємо його в трьох «вимірах». Дж. Міллер зі своїми учнями і послідовниками здійснив цілий ряд експериментів, направлених на доведення застосовності трансформаційної теорії в психолінгвістичному моделюванні. Результатом цих експериментів була констатація того, що «операції з активними стверджувальними реченнями завжди вимагають менше додаткового часу, ніж операції, що не включають таких речень. Це по суті і є те, про що стверджує трансформаційна теорія: пасивні, заперечні і пасивно-заперечні речення мають такі ж самі синтаксичні правила, що й активні стверджувальні, плюс одне - два, що ускладнюють їх і вимагають більшое часу для породження.

Серед недоліків трансформаційної моделі можна виділити такі, як, наприклад, незалучення чинника мотивації та предметно-логічного змісту висловлювання, принципова необов'язковість психологічного породження лінгвістично однакових висловлювань однаковим способом і залежність цього способу від характеру експериментальної ситуації і т.д. Ці і інші недоліки трансформаційної моделі викликали реакцію подвійного характеру. По-перше, було проведено низку експериментальних досліджень, які в тій чи іншій формі прагнули спростувати дані міллеровських та аналогічних їм експериментів. По-друге, усередині самого табору прихильників трансформаційної моделі з'явилися роботи, що відходять від традиційної інтерпретації цієї моделі. Певні роботи першого типу (Мартін і Робертc, Танненбаум, Івенс і Уильямc, Лущихина і ін.) привели до виводу, що Міллер має рацію лише частково: хоча ускладнення речення і збільшення часу; необхідного для здійснення операції над цим реченням, пов'язані, але ніяких переконливих даних з цього приводу отримати неможливо. Ті експерименти, автори яких доводили придатність трансформаційної теорії для психолінгвістичного моделювання, при уважному вивченні виявляються не зовсім коректними; більш чіткі експерименти не підтверджують модель грунтовним чином і зазвичай дозволяють лише протиставити один одному ядерні і неядерні речення. Є і роботи, результати яких ставлять під сумнів взагалі адекватність трансформаційної моделі. З робіт другого типу виділяється дослідження.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Українська мова за професійною ознакою

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ І. Практичні завдання. Вправа 5 Америка – американський; Волноваха – волноваський; Канада – канадський; Словак – словацький; Оренбург – оренбурзький; Австралія – австралійський; Японія – японський; Франція – французький; Німеччина – німецький; Прага – празький; Італія – італійський; Швеція – швецький; Великобританія – великобританський; Чехія – чеський; Ізраїль – ізраїльський; Токіо – токійський; Париж – паризький; Рига – ризький; Волга – волзький; Кагарлик – кагарлицький; Прилуки – ...

Використання термінів та професіоналізмів у сучасній українській мові

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний ...

Службові частини мови

План. 1. Сполучник. 2. Правопис сполучників. 3. Вигук. 4. Прийменник. 5. Правопис прийменників. 6. Правопис часток. Сполучник Сполучником називається службова частина мови, до складу якої входять слова, що можуть поєднувати члени речення та частини складного речення. За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені). Непохідні – це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та. Похідні – складні і складені – це сполучники, що утворилися ...