Search:

Породження мовлення

Д. Слобіна. Він був вимушений припустити, що люди, які беруть участь в експерименті, по-різному оперують з реченнями залежно від того, чи є ці речення «зворотними» (автомобіль наздоганяє потяг, але потяг теж може наздоганяти автомобіль) або «незворотними» (людина їсть диню; диня не може їсти людину). Це означає, що в породженні речення є якийсь «дограматичний» етап, на якому той, хто говорить (або сприймає мову) орієнтується на загальний зміст речення, як би висловлює думку про характер зображуваної ситуації, що важливо для подальших операції з реченням. Врешті решт, така ідея рівнозначна ідеї внутрішнього програмування мовного вислову в суб'єктивному коді. Допущення подібної ланки в породженні мови дозволяє найкращим чином інтерпретувати деякі отримані раніше експериментальні факти. Так, можна припустити, що саме ланка програмування є психофізіологічним субстратом феномена актуального розчленовування висловлювання. Трансформаційна модель хоч і дуже зручна для моделювання мови (і трансформаційний принцип, без сумніву, в якійсь формі дійсно використовується в породженні), але вона не є єдиною можливою та допустимою, а найімовірніше входить в загальну схему породження мови на правах факультативної ланки.

Висновки

Отже, породження мовлення – це один з двох найголовніших процесів мовної діяльності (разом зі сприйняттям та розуміння мови), що полягає в плануванні та реалізації мови в звуках або графічних знаках.

У лінгвістичній літературі поряд з терміном «поро­дження мовлення» вживають термін «вербалізація». ПМ безпосередньо пов'язане з мисленням, мовою та розумінням.

ПМ — це мисленнєво-мовленнєва діяльність лю­дини, а тому має всі риси та складові діяльності: інтенцію, задум, реалізацію, мету, зворотний зв'язок тощо. Інтенціональністъ — одна з найважливіших рис породження мовлення.

ПМ, особливо породження тексту, підлягає не лише семантичним, морфологічним і граматичним законам, а й правилам викладу, загальної прагматики мовлення. Істотна роль пам'яті в процесах ПМ. Вона дає змогу мовцеві звертатись до вже сказаного, апелювати до минулих подій, тримати в полі зору загальний комунікативний задум тощо.

Виділяються два типи актів ПМ: головні (вираз фактичної сторони) і допоміжні (функція яких – передбачити реакції адресата). Оскільки адресант в ході ПМ може оцінювати реакцію слухача, планування мови і реалізація плану протікають майже паралельно.

ПМ має два типи модулів: генератори і артикулятори повідомлення. У роботі модулів немає ніякого внутрішнього повідомлення. Але є ще "наглядаючий" компонент, що виявляє недоречний та помилковий матеріал, що бере участь в анафоричних процесах, тощо.

У наукових дослідженнях створено значну кількість моделей ПМ. Їх можна розглядати через призму того, як саме у них представлений породжувальний процес і якій стратифікації він підданий у певній моделі. Виокремлюють такі основні типи моделей породження мовлення: рівневі, стохастичні, циклічні, інтегративна й трансформаційна та модель безпосередніх складових.

Використані джерела:

Кубрякова Е.С., Шахнарович А.М., Сахарный Л.В. Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи / АН СССР. Ин-т языкознания; Отв. ред. Е.С. Кубрякова. - М.: Наука, 1991. - 239с.

Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: Академія, 2004. – 342с.

Ахутина Т. В. Порождение речи. Нейролингвистический анализ синтаксиса. - М., 1989, с.192

Красиков Ю.В. Алгоритмы порождения речи.- Орджиникидзе: Изд-во "ИР", 1990. - 240 с.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні

Реалістичний мовний малюнок епічного полотна У.Самчука “Волинь” у цілому характеризується порівняно незначною кількістю тропів, що будуються як компаративні звороти. Імовірно, ощадне їх застосування взагалі є ознакою простоти художнього стилю; у всякому разі О.Пушкін відкрито задек­ларував цю вимогу, якій відповідали його стилістичні структури не тільки в прозі, але й у поезії: Он весь кипит как самовар, […] Иль как отверстие вулкана, Или как море пред грозой, Или… сравнений под рукой У нас довольно, – но сравнений Не любит ...

Чому на Поліссі мозолю називають жабою

Номен жаба ‘Rana’ < *zaba належить нині до етимологізованих: більшість дериватів від *zab– зводя­ться до архісеми ‘волога, аморфна маса’ [ЕСУМ, II, 183; ЭСБМ, III, 190; Фасмер, II, 32]. Не викликає сумніву, що *žaba ‘Rana’ первинно ‘волога, аморфна, драглиста маса’, оскільки відповідники прасло­в’янському номену, що сягає індоєвропейського *guebha знаходимо й в інших індоєвропейських мовах (переважно германських). Однак семантична дисперсність номінантів з коренем *žab- у слов’янських мовах (див. додаток) не ...

Історизми та архаїзми в літературних творах

ІСТОРИЗМИ — слова або сталі словосполучення, які означують реалії, що вийшли з ужитку й належать до старовини. Як стилістичний засіб І. відтворюють історичний колорит певної доби. Численні І. в творах Шевченка засвідчують його добру обізнаність у галузі історії та побуту Давнього Риму (кесар, раб, тіара, патрицій, конглав, терма, гладіатор, амфора тощо), Давньої Греції (гінекей, гетера, вісон тощо), Іудеї (фарисей, бурнус, равві, єсей, хітон тощо), а також Малої Азії, Близького Сходу, Єгипту, Європи (сарацин, копт, фараон, ...