Проблеми захисту науково-технічної інформації
Однак протягом останніх десяти років наукова і виробнича база України зазнала занепаду. Не може не вражати розрив в обсягах бюджетних і корпоративних витрат на фундаментальні та прикладні дослідження у нас і в розвинених країнах.
Для входження в цивілізований ринок і формування у світової спільноти реального уявлення про науково-технічний потенціал України нам треба розв'язати силу-силенну проблем. Адже у багатьох з нас досі немає розуміння того, що за допомогою інтелектуальної власності можна одержати цілком реальні конкурентні переваги на ринку. Вона допомагає збільшити рівень капіталізації підприємства, оптимізувати оподаткування, підвищити інвестиційну привабливість і дохідність. Але поки що лише окремі підприємства оцінюють об'єкти інтелектуальної власності, включаючи їх у вартість своїх активів.
Феномен під назвою «інформаційний ресурс», як і поняття «інформація», здебільшого сприймається нами на інтуїтивному рівні. Їх ототожнюють навіть в офіційних документах, розглядаючи як сукупність відомостей, зафіксованих на матеріальних носіях. Тим часом інформаційні ресурси держави — це сукупність накопичених фондів інтелектуальної праці людства, поєднаної з інформаційною структурою суспільства, включаючи інформаційно-комунікаційні мережі держави.
Чинне законодавство України досі не передбачає чіткого трактування складових і обігу інформаційних ресурсів. Не визначені критерії їх належності до категорій державних та недержавних. До того ж, вітчизняні адміністратори сьогодні не досить компетентні в техніці і технологіях і, обираючи пріоритети науково-технічного розвитку, спираються переважно на фінансові міркування. Як наслідок — орієнтація на зовнішні запозичення. Чи варто підкреслювати, що це лише посилює залежність України від транснаціональних корпорацій?!
У наш час поняття «національна безпека» набуло нового наповнення, стало більш широким. Збройні Сили, створені лише для оборони, вже не гарантують безпеки держави. Сьогодні це — лише одна з її підсистем. Серед основних напрямів державної політики в галузі національної безпеки України, визначених «Концепцією», виділимо три:
— комплексні заходи щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;
— виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;
— створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та науково-технологічного потенціалу за межі України [1, розд. IV].
У Концепції також ідеться про стратегію, необхідну для захисту і розвитку науково-технологічного потенціалу та ефективного використання національних наукових здобутків в інтересах економічного і соціального розвитку. Ця стратегія включає в себе:
— створення дієвих механізмів захисту прав громадян України всередині країни та у світі;
— запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;
— недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів;
— контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;
— розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері тощо [1, розд. ІV].
Як бачимо, одним з найважливіших завдань визнається забезпечення захисту національних інтересів стосовно ресурсів науково-технічної інформації. Це цілком узгоджується зі світовою практикою. У США до категорії інформації, яка підлягає засекречуванню, віднесено наукові, технологічні та економічні питання, що стосуються сфери національної безпеки [5, розд. 1.5]. У Російській Федерації державною таємницею вважаються відомості про досягнення науки і техніки, науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектні роботи і технології, які мають важливе оборонне або економічне значення та впливають на безпеку держави [6, cт. 5]. У Китайській Народній Республіці державна таємниця включає секретні відомості про народне господарство, соціальний розвиток, науку і техніку [7, ст. 8]. Відносини у сфері науково-технічної інформації, пов'язаної із національною безпекою і обороною, регулюються законодавством про державну таємницю і у Великобританії, Іспанії, Канаді, Німеччині, Швеції та в інших країнах.
В Україні законодавча база регулювання суспільних інформаційних відносин щодо державної таємниці створювалася з урахуванням світового досвіду. В преамбулі Закону України «Про державну таємницю» зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України [8].
Подібні реферати:
Конвенціональна реконструкція основоположень висновків у науці
Визнання "пiзнавальностi природи" супроводжується в Пуанкаре чисельними зауваженнями i обмеженнями. Вiн вважає, що наука "може осягнути... не речi самi по собi, як думають наївнi догматики, а лише вiдношення мiж речами; i поза цими вiдношеннями немає пiзнаваної реальностi"[3. -с.268]. Проте, це твердження частково спростовується iншим висловом самого Пуанкаре: "Сказати, що наука не має об'єктивної цiнностi, тому що ми взнаємо за нею тiльки вiдношення, означає розмiрковувати ...
Методологічні аспекти дослідження сучасного суспільно-політичного розвитку
Ми живемо сьогодні в епоху глобальних змін - як у нашому суспільстві, так і в світі в цілому. Дуже важливо розглядати ці процеси не як хаотичне нагромадження випадкових явищ, а як етапи постання нової цивілізації, що народжується на зламі тисячоліть. За всіх часів, коли відбувалися важливі суспільні зміни, надзвичайно актуальною ставала проблема спрямованості та сутності соціально-політичного розвитку. Для його дослідження використовувалися різні підходи: цивілізаційний, формаційний, соціокультурний, функціональний та інші. ...
Методи наукового-пізнання. Суть наукової теорії
ВСТУП Однією з якостей, що відрізняє наукове знання від ненаукового, є його системність. Це означає, що той емпіричний матеріал яким володіє наука, відповідним образом організований, зведений в певні класи і групи. Наукове знання має надто складну структуру, воно складається з безлічі самих різноманітних елементів. На "мікроскопічному" рівні науки можна виділити, наприклад, такі елементи, як поняття, судження, умовиводи,що добре відрізняються одне від одного за рядом формальних якостей. Однак вони не висловлюють ...