Search:

Проблеми захисту науково-технічної інформації

Однак протягом останніх десяти років наукова і виробнича база України зазнала занепаду. Не може не вражати розрив в обсягах бюджетних і корпоративних витрат на фундаментальні та прикладні дослідження у нас і в розвинених країнах.

Для входження в цивілізований ринок і формування у світової спільноти реального уявлення про науково-технічний потенціал України нам треба розв'язати силу-силенну проблем. Адже у багатьох з нас досі немає розуміння того, що за допомогою інтелектуальної власності можна одержати цілком реальні конкурентні переваги на ринку. Вона допомагає збільшити рівень капіталізації підприємства, оптимізувати оподаткування, підвищити інвестиційну привабливість і дохідність. Але поки що лише окремі підприємства оцінюють об'єкти інтелектуальної власності, включаючи їх у вартість своїх активів.

Феномен під назвою «інформаційний ресурс», як і поняття «інформація», здебільшого сприймається нами на інтуїтивному рівні. Їх ототожнюють навіть в офіційних документах, розглядаючи як сукупність відомостей, зафіксованих на матеріальних носіях. Тим часом інформаційні ресурси держави — це сукупність накопичених фондів інтелектуальної праці людства, поєднаної з інформаційною структурою суспільства, включаючи інформаційно-комунікаційні мережі держави.

Чинне законодавство України досі не передбачає чіткого трактування складових і обігу інформаційних ресурсів. Не визначені критерії їх належності до категорій державних та недержавних. До того ж, вітчизняні адміністратори сьогодні не досить компетентні в техніці і технологіях і, обираючи пріоритети науково-технічного розвитку, спираються переважно на фінансові міркування. Як наслідок — орієнтація на зовнішні запозичення. Чи варто підкреслювати, що це лише посилює залежність України від транснаціональних корпорацій?!

У наш час поняття «національна безпека» набуло нового наповнення, стало більш широким. Збройні Сили, створені лише для оборони, вже не гарантують безпеки держави. Сьогодні це — лише одна з її підсистем. Серед основних напрямів державної політики в галузі національної безпеки України, визначених «Концепцією», виділимо три:

— комплексні заходи щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;

— виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;

— створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та науково-технологічного потенціалу за межі України [1, розд. IV].

У Концепції також ідеться про стратегію, необхідну для захисту і розвитку науково-технологічного потенціалу та ефективного використання національних наукових здобутків в інтересах економічного і соціального розвитку. Ця стратегія включає в себе:

— створення дієвих механізмів захисту прав громадян України всередині країни та у світі;

— запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;

— недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів;

— контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;

— розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері тощо [1, розд. ІV].

Як бачимо, одним з найважливіших завдань визнається забезпечення захисту національних інтересів стосовно ресурсів науково-технічної інформації. Це цілком узгоджується зі світовою практикою. У США до категорії інформації, яка підлягає засекречуванню, віднесено наукові, технологічні та економічні питання, що стосуються сфери національної безпеки [5, розд. 1.5]. У Російській Федерації державною таємницею вважаються відомості про досягнення науки і техніки, науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектні роботи і технології, які мають важливе оборонне або економічне значення та впливають на безпеку держави [6, cт. 5]. У Китайській Народній Республіці державна таємниця включає секретні відомості про народне господарство, соціальний розвиток, науку і техніку [7, ст. 8]. Відносини у сфері науково-технічної інформації, пов'язаної із національною безпекою і обороною, регулюються законодавством про державну таємницю і у Великобританії, Іспанії, Канаді, Німеччині, Швеції та в інших країнах.

В Україні законодавча база регулювання суспільних інформаційних відносин щодо державної таємниці створювалася з урахуванням світового досвіду. В преамбулі Закону України «Про державну таємницю» зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України [8].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Здобутки й прорахунки в науці

Як і раніше, чисель­ність наукових співробітників в Україні продовжувала зростати й досягла па початок 1989 р. 220 тис. чоловік. Майже половина з них працювала у вузах, 17 тис.— в Академії наук, решта — у відомчих науково-дослідних установах. Із загальної кількості науковців 6,8 тис. чо­ловік мали вчений ступінь доктора наук, 73,7 тис.— кан­дидата наук. Провідним науковим центром залишалася Академія наук. Тут ведуться дослідження у галузі матеріалознав­ства, математики, кібернетики, фізики, астрономії, фізіо­логії, ...

Методологія спростування теорій і еволюція знання у К.Поппера

Карл Поппер (1902-1994) - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi (славнозвiсному центрi iндуктивних наук), а з 1946 р. - проф. Лондонської вищої школи економiки i полiтичних наук. Вiн автор концепцiї "критичного рацiоналiзму". Його погляди формувалися пiд значним впливом логiчного пози­­­тивiзму, проте свої головнi iдеї вiн створював на грунтi критики методологiчних принципiв iндуктивiзму. Вбачаючи найбiльш характерну особливiсть науки у фальсифiкова­­­ностi її теорiй, Поппер приходить ...

Проблеми розвитку теоретичного знання

Вступ. Характерними рисами основних гносеологічних ознак наукового знання в XX столітті є його діалектизація, диференціалізація, інтерпретація, систематизація, технізація, кібернетизація, логізація, математизація, тощо. До цього переліку входить також і теоретизація наукового знання як в цілому, так і в окремих предметних областях науки – необхідний, цілком закономірний і логічно обумовлений етап розвитку наукового знання, його вищий рівень. Дана робота стосується деяких аспектів розвитку теоретичних знань (проблеми ...