Search:

Проблеми захисту науково-технічної інформації

У статті 6 цього Закону зазначається, що до державної таємниці віднесено інформацію у сферах: оборони (п. 1), економіки, науки і техніки (п. 2), зовнішніх відносин (п. 3), державної безпеки та охорони правопорядку (п. 4).

У частині, що стосується науково-технічної сфери, конкретизовано, яка саме інформація є державною таємницею: про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають важливе економічне чи оборонне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України [8, ст. 8].

Використання інституту державної таємниці у сфері інформаційних ресурсів — це світова практика, зумовлена необхідністю забезпечення національних інтересів. Державна секретність у різних формах наявна в усіх розвинених країнах. Це суверенне право кожної незалежної держави. Водночас у світової спільноти існують і певні міжнародно-правові обмеження та вимоги щодо створення й функціонування національних систем захисту таємниць.

Таким чином, основою захисту інформації є її засекречування, тобто введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до неї, для чого надається відповідний гриф документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації.

Для обґрунтування ролі і місця інституту таємниць, спрямованих на захист національних інтересів в інформаційній сфері, зокрема щодо науково-технічної інформації, доцільно проаналізувати окремі положення «Концепції (Основ державної політики) національної безпеки України» [1]. У розділі 2 цього документа визначено, що національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.

У цьому положенні використані такі категорії, як потреби, цінності, інтереси. Розглянемо їх дефініції. Інформаційні потреби — це необхідна особистості, суспільству і державі інформація для вирішення повсякденних, тактичних і стратегічних завдань у політичній, економічній, науково-технічній, соціокультурній, оборонній, інформаційній та інших сферах діяльності. Тобто йдеться про інформаційні ресурси, необхідні нації для економічного і соціального розвитку, розбудови державності, взаємодії з навколишнім середовищем, збереження власної культурної ідентичності, самовідтворення, самовдосконалення.

Важлива роль відводиться демократичним цінностям — засобам (правилам, нормам) задоволення інформаційних потреб людини, суспільних організацій, держави, нації в цілому, якщо такі потреби раціональні, санкціоновані в духовно-соціальному та правовому плані, схвально сприймаються суспільством і об'єктивно придатні для кожного, принаймні для більшості громадян держави.

Деякі дослідники розглядають нематеріальні цінності крізь призму впливу на стабільність і застосовують таку їх класифікацію:

— загальнозначущі (універсальні), санкціоновані правовими нормами, до яких належать свобода слова, думки, право на інформацію, свобода інформаційної діяльності, захист базових цінностей та інтересів тощо;

— моральні, серед яких істина, справедливість, доброта, взаємодопомога та ін.;

— етнічні — звичаї, традиції, вірування, святині.

При цьому доцільно враховувати суб'єктивні уявлення окремих людей та громадських організацій про те, що є цінним, тобто придатним для задоволення загальнонаціональних потреб. Водночас суб'єктивізм в осмисленні потреб і цінностей окремої людини або окремої громадської організації і нав'язування суспільству цих потреб і цінностей у вигляді національних інтересів завжди призводитиме до негативних наслідків. Варто пам'ятати, що існує небезпека такого нав'язування з боку правлячих еліт, кланів, кримінального бізнесу тощо.

Інтереси — це політично, соціально та психологічно зумовлені уявлення людей про потреби і цінності. Вони бувають індивідуальні, групові (сімейні, професійні, громадські, державні) та загальнонаціональні. Тобто інтереси відбивають бажання, наміри, мотиви діяльності людей, соціальних груп, організацій, держави, які здійснюються на ціннісній основі. А цінності відображають обов'язки, раціональну свідомість і нормативні підстави поведінки людей та створених ними спільнот. Потреби, цінності й інтереси у своїй сукупності закладають підґрунтя суспільної свідомості. Це найважливіші чинники мотивації як індивідуальної, так і групової поведінки та самоорганізації людей.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Проблеми розвитку теоретичного знання

Вступ. Характерними рисами основних гносеологічних ознак наукового знання в XX столітті є його діалектизація, диференціалізація, інтерпретація, систематизація, технізація, кібернетизація, логізація, математизація, тощо. До цього переліку входить також і теоретизація наукового знання як в цілому, так і в окремих предметних областях науки – необхідний, цілком закономірний і логічно обумовлений етап розвитку наукового знання, його вищий рівень. Дана робота стосується деяких аспектів розвитку теоретичних знань (проблеми ...

Методи наукового-пізнання. Суть наукової теорії

ВСТУП Однією з якостей, що відрізняє наукове знання від ненаукового, є його системність. Це означає, що той емпіричний матеріал яким володіє наука, відповідним образом організований, зведений в певні класи і групи. Наукове знання має надто складну структуру, воно складається з безлічі самих різноманітних елементів. На "мікроскопічному" рівні науки можна виділити, наприклад, такі елементи, як поняття, судження, умовиводи,що добре відрізняються одне від одного за рядом формальних якостей. Однак вони не висловлюють ...

Здобутки й прорахунки в науці

Як і раніше, чисель­ність наукових співробітників в Україні продовжувала зростати й досягла па початок 1989 р. 220 тис. чоловік. Майже половина з них працювала у вузах, 17 тис.— в Академії наук, решта — у відомчих науково-дослідних установах. Із загальної кількості науковців 6,8 тис. чо­ловік мали вчений ступінь доктора наук, 73,7 тис.— кан­дидата наук. Провідним науковим центром залишалася Академія наук. Тут ведуться дослідження у галузі матеріалознав­ства, математики, кібернетики, фізики, астрономії, фізіо­логії, ...