Search:

Історія села Сопова у ХХ ст

“Жіноча громада”, 2Союз українок” навчали дівчат і жінок вести хатню роботу, гідно поводитися. Досі пам’ятають фестени 1939 року в Сопові. щедрі на ігри, танці, вистави. Це були кращі зразки культурного проведення вільного часу. Керувала цим товариством Софія Свірнюк.

Головною метою товариства “Каменяр” була робота серед молоді, розвиток спорту і освіти. В пам’яті попівських людей залишиться Михайло Томенчук, який був бібліотекарем, Василь Ільків і Василь Супник, які ставили вистави. Пам’ятають музик: Матія Федчука й Івана Тихонюка – скрипалів, Михайла Дорундяка і Василя Кушніра - цимбалістів, а на бубні грав Гавриш Михайло, Останніми троїстими музиками в селі були Михайло Яськів (скрипка), Микола Дорундяк (цимбали), Петро Супник (бубен).

У селі традиційно люблять хорове мистецтво. Свого часу керівниками хору були Олексій Василь, Петро Мельничук, Василь Томенко. Деякий час попівські співаки склали основу народного хору “Гомін Карпат”. Тепер знову виступає попівський хор, який дістав звання народного під орудою Любомира Грабця. Як і колись, діє аматорський гурток, яким керує Євдокія Батринюк. Дбають сучасні мешканці села про відродженням національної самосвідомості. Тому там, де 100 років тому наші предки будували читальню, ставили хрести на згадку, їхні нащадки поставили пам’ятник Тарасовы Шевченку – нашому українському валетові Духа. Зеленої неділі 1990 року мармурове погруддя посвячене й урочисто відкрите. В центрі села постав меморіальний комплекс, куди ще входить пам’ятник воякам УПА, символічна могила січовим стрільцям. Туди записані імена наших дідів і прадідів, які віддали життя за волю України.

За панщини в Сопові школи не було. І лише піп з дяком уміли писати і читати. Писали старослов’янською. Дяк ходив хатами, учив читати і писати. Але не всі були спроможні платити за науку. Аж за Австрії Сопів і Кийданч разом побудували школу на городі Терезових. У цій школі навчав один учитель усіх дітей з двох сіл двічі на день.

У 1894 році в Сопові згадується парохіальна школа, де 20 дітей навчав Володимир Стрілецький. В 1887 році засновується державна школа, в якій навчалося вже 176 дітей, у 1912 в Сопові утворюється чотирикласна українська школа, в якій навчали Юзеф Пушкар, Іванна Вітвицька, Ольга Герасимовічовна, Микола Гринів, Ольга Вітвицька. Пізніше директором школи стає Теодор Бундзяк, за ним – Пушкар Йосип, а далі Микола Гринів, який керував школою до 1951 року. Про нього дещо докладніше, бо залишив про себе найкращі спомини.

Микола Гринів прийшо вна роботу в Попівську школу в 1913 році, а після війни продовжував в ній працювати до 1949 року. Пін Гринів побілив Сопів як своє рідне село. Умів знайти спільну мову з учнями і жителями села. Діти і батьки поважали свого вчителя, він навчав їх садівництва. На шкільнім городі сіяли, доглядали саджанці, вчилися щепити дерева, а закінчивши школу, одержували на пам’ятку молоді деревця, щоб коло кожної хати красувався сад. До жодних партій не належав, але слідкував за тим, щоб оберегти дітей від полонізації. В неділю чи свята любив виходити на містом біля школи, куди приходили газди і обговорювали різні господарські справи.

Узимку сходилися до директора, щоб поговорити, порадитися. Холодної пори, якщо сторож не допалив і в класах було прохолодно, директор школи сам приносив дрова і підкладав у піч.

До учнів ставився лагідно, але був вимогливий, вимагав послуху і знань.

Умів гуртувати людей і завжди знаходив з ними спільну мову. Коли померла сестра його дружини, взяв до себе двоє маленьких дітей, виховав їх, вивчив і забезпечив на майбутнє.

Село згадує директора Гриніва, як доброго батька, що умів вказати правильну стежку, яку треба вибрати в житті.

Тепер у школі навчається 250 учнів, працює 24 вчителів. Із школою пов’язаний розвиток спорту в селі. Це те, чим відрізняється сучасний Сопів від усіх навколишніх сіл. Колектив фізкультури – постійний призер районних спартакіад, учасник фінальних обласних змагань культурно-спортивних комплексів. В селі працювали секції кульової стрільби, легкої атлетики, футболу, ручного м’яча, волейболу і баскетболу. Петро Грабець підготував 50 першорозрядників з різних видів спорту.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Історія Маріуполя в його підприємствах та культурних закладах

Вступ Маріуполь вважається містом металургів і його назва асоціюється з кремезними трубами і важким димом двох металургійних заводів, які знаходяться в межах міста. Але такі асоціації виникають виключно через те, що вони нав’язані психологією радянської доби, яка плекала і ідеалізувала рух на індустріалізацію. Навіть багато маріупольців не здогадуються про переваги і про унікальні властивості своєї малої батьківщини, розташованої на березі Азовського моря. “Я відкриваю Книгу рекордів Гінеса і читаю: “Найбільш тепле в світі ...

Мій рідний край Тернопіль

Тернопіль — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Тернопільської області. Розташований на р. Сереті (ліва притока Дністра). Вузол залізничних та автомобільних шляхів. Є аеропорт. Відстань від Тернополя до Києва 415 км. Населення на 1 січня 1973 року — 106 300 чоловік. Місцевість, де розташований Тернопіль, була заселена здавна. На його околицях збереглася стоянка доби мезоліту, що існувала тут 10—9 тисяч років тому, виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття ...

Василь Стефаник

Його новели – як найкращі народні пісні, в яких нема риторики, ані сентиментальності, а тільки наочне, голе, просте, непідфарбоване життя, дуже часто сумна дійсність, але оздоблена золотом найправдивішої поезії. Іван Франко Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Ця істина міцно утвердилася в нашому літературознавстві. Він найближчий соратник Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, товариш і спільник у творчій та громадській діяльності Леся Мартовича та Марка ...