Search:

Відносини власності

Рис.2.4 Стартове фінансування

2.3 Трансформація форм власності в Україні

В Україні за часів Радянського Союзу перевага надавалася сус­пільній власності в ії двох основних формах — державній і кол­госпно-кооперативній.

 

1990 р.

1995 р.

2000 р.

Основний капітал

     

всього по національному господарству

100%

100%

100%

в тому числі за формами власності

     

приватна

5,3%

2,0%

4,0%

колективна

13,3%

35,9%

41.3%

державна

61,4%

61,9%

54,5%

власність інших держав

-

0,2%

0,2%

Таблиця 2.5 Структура основного капіталу за формами власності в Україні (в %)

Дивлячись на роки, що вказані в ( Таблиця 2.5) бачимо, що переважаючою є державна власність, як і в наші дні, хоча її пи­тома вага зменшилася як в основних фондах, так і у ва­ловому суспільному продукті. Соціальні перетворення в Україні, як і в інших республіках ко­лишнього Союзу, ґрунтувалися на помилкових, догматичних уяв­леннях про суть суспільної власності.

Назвемо основні з них:

По-перше, за панування марксистсько-ленінської теорії вважа­лось, що встановлення суспільної власності на засоби виробництва саме по собі відкриває простір для розвитку продуктивних сил. І дійсність (досить високі темпи зростання промислового вироб­ництва в 30-ті роки, післявоєнна відбудова народного господарст­ва за порівняно короткі строки) немовби підтверджувала справед­ливість такого уявлення. При цьому намагалися не звертати уваги на використання таких засобів забезпечення досить високих темпів індустріального розвитку, які не можуть бути властивими цивілізованому суспільству. Подальші роки розвіяли ілюзії щодо темпів і якості економічного зростання.

По-друге, вважалося, що відчуження трудящих від засобів ви­робництва, створюваного ними продукту й управління вироб­ництвом, яке властиве експлуататорським формам власності, усу­вається встановленням суспільної власності на засоби вироб­ництва. Проте на початку 80-х років відчуження трудящих від за­собів виробництва, від привласнення продукту й управління досягло таких розмірів, що стало незаперечним: воно може виникати й на ґрунті суспільної власності, якщо не винайдені необхідні фор­ми ЇЇ реалізації саме як суспільної,

По-третє, головна помилка полягала в твердженні, що держава має опосередковувати якомога більше, а в ідеалі — всі процеси привласнення. Вважалося, що соціалістична власність виступає в двох основних формах — державній і колгоспно-кооперативній, причому роль провідної форми надавалася державній власності, а колгоспно-кооперативна мала "влитися" у державну. Це означало, що реальним суб'єктом привласнення поступово ставала держава. Інші учасники суспільного виробництва отримували свою частку виготовленого продукту лише після того, як держава, зосередивши у своїх руках ресурси і продукт, перерозподілить їх за власними міркуваннями.

Одержавлення процесів привласнення неминуче вело до одержавлення процесу управління: управляв той, хто мав у своєму роз­порядженні ресурси. Кількість господарських питань, що вирішу­валися на рівні держави, неухильно зростала, а трудові колективи дедалі більше відсторонялися від них. Економічні зв'язки між підприємствами могли встановлюватися лише на державному рівні. Питання "що", "як" і "для кого" виробляти також доводили­ся до підприємств "зверху"; нормативи оплати праці формувалися державним апаратом і міністерствами. Загалом практичне втілення теоретичних догм щодо суспільної власності не могло не призвести до відчуження трудящих та їхніх колективів від суспільного багатства й управління ним, надмірно­го зростання ролі держави в системі господарювання, розширення масштабів пере розподільчих процесів в економіці, абсолютизації адміністративних методів господарювання, обмеження, са­мостійності підприємств, намагання звести всі форми господарю­вання до однієї державної. Для реалізації цього прагнення не обов'язково утискувати (як було з особистим підсобним господарством) які-небудь форми власності або оголошувати, скажімо, кооператив державним під­приємством (як сталося з багатьма колгоспами й підприємствами промислової кооперації). Можливий і опосередкований шлях одержавлення, коли принципи управління державним підприємством поширюються на інші форми господарювання. Саме так були зни­щені кооперативні засади в колгоспах й особливо в споживчій коо­перації.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17 


Подібні реферати:

Державний бюджет

“Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет” Адам Сміт, 1776 р. “Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змі­нюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом”. Воррен Сміт, 1955 р. Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розжитку усіх регіонів, ство­рення неструктуризованого, неефективного та однобокого народ­ногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло ...

Державний бюджет України, доходи та видатки

Видатки з державного бюджету України — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізова-пого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням. Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумов­лена низкою факторів: природою і функціями держави, рів­нем соціально-економічного розвитку країни, адміністратив­но-територіальним устроєм держави, формами надання бюд­жетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує сис­тему видатків державного бюджету України. Однак ...

Сутність та фактори економічного зростання

План. Поняття економічного зростання. Фактори та особливості економічного зростання. 1. Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології. На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану ...