Стилі сучасної української літературної мови
усна форма спілкування;
неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);
невимушеність спілкування;
непідготовленість до спілкування (неформальне);
використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);
емоційні реакції;
потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Основні мовні засоби:
емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);
суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);
фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);
заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.
Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.
Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.
Жанри реалізації – бесіда, лист. Художній стиль.
Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.
Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Основні ознаки:
найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);
поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);
зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;
відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;
визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).
Основні мовні засоби:
наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);
використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);
запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);
уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;
поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);
широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;
повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
а)епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
Подібні реферати:
Правопис закінчень іменників, власних і загальних імен у кличній формі та звертаннях
Іменники чоловічого року ІІ відміни в кличній формі закінчуються на –у (-ю), -е. Іменники твердої групи з суфіксами –ик, -ок, -к(о) та деякі мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж) мають закінчення – у: батьку, синку. Іменник м’якої групи мають закінчення –ю: кобзарю, Костю, секретарю. Іменники чоловічого і жіночого роду І відміни та іменники жіночого роду ІІІ відміни в кличній формі закінчуються на –о (тверда група), -е, -є, -ю: дівчино, Миколо. Іменники І відміни м’якої та мішаної груп, а також іменники ІІ відміни ...
Автобіографія
Під час написання автобіографії (виклад людиною свого прожитого життя) можна використовувати різні стилі: художній стиль; офіційно-діловий. В залежності від цілей і обирають певний стиль викладу своєї біографії. Якщо автобіографія потрібна як документальне представлення своєї персони для влаштування на роботу і т.п., тоді обирають офіційно-діловий стиль. Коли ж бажають просто поділитися спогадами, розважити читача своїми життєвими досягненнями, обирають художній стиль. Офіційно-діловий стиль автобіографії має певні вимоги: ...
Розписка
Розписка Я, старший викладач кафедри географії Українського державного педагогічного університету ім. М П. Драгоманова Мойсієнко К А., отримав від завідуючого складом Бережного Т.Ф. у тимчасове користування для членів археологічної експедиції: двадцять (20) рюкзаків, шість (6) наметів; двадцять три (23) лопати, п'ять (5) емальованих відер. Увесь зазначений інвентар раніше був у вжитку. Підстава: наказ ректора університету № 325 від 12.07.96 р. 16.07.96 (підпис) Розписка Мною, студентом педагогічно-індустріального ...