Стилі сучасної української літературної мови

усна форма спілкування;

неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

невимушеність спілкування;

непідготовленість до спілкування (неформальне);

використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

емоційні реакції;

потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);

фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);

заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Жанри реалізації – бесіда, лист. Художній стиль.

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);

поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;

естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;

відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;

визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);

використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);

запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);

уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;

поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);

широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а)епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

Подібні реферати:

Види ділових повідомлень

Телефонограми. Термінові повідомлення, що передаються адресатам по телефону. Реквізити: 1. Назва документа - заголовок. 2. Номер і дата телефонограми. Слово телеграма, її номер і дату надходження пишуть у першому рядку. 3. Назва організації і службової особи - відправлювача телеграми. 4. Назва організації і службової особи - одержувача. 5. Текст повинен бути стислим, уникати складних слів. 6. Слова пишуться без скорочень. 7. У тексті має бути не більше 50 слів. 8. Підпис службової особи. 9. У графах "передано", ...

Організація документообігу на підприємстві

1. Поняття документообігу. Схеми руху документів. 2. Етапи документообігу. Приймання, розгляд і реєстраціядокументів. 3. Порядок обробки та відправлення вихідної документації 4. Організація контролю за виконанням документів. 5. Систематизація документів. Справа. Номенклатура справ. 6. Зберігання справ. 7. Підготовка та передача справ у відомчий архів. 1. Поняття документообігу. Схеми руху документів Документообіг - рух документів з організації з моменту їх отримання чи утворення до завершення виконання чи відправки. ...

Правопис закінчень іменників, власних і загальних імен у кличній формі та звертаннях

Іменники чоловічого року ІІ відміни в кличній формі закінчуються на –у (-ю), -е. Іменники твердої групи з суфіксами –ик, -ок, -к(о) та деякі мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж) мають закінчення – у: батьку, синку. Іменник м’якої групи мають закінчення –ю: кобзарю, Костю, секретарю. Іменники чоловічого і жіночого роду І відміни та іменники жіночого роду ІІІ відміни в кличній формі закінчуються на –о (тверда група), -е, -є, -ю: дівчино, Миколо. Іменники І відміни м’якої та мішаної груп, а також іменники ІІ відміни ...