Search:

Україна у складі СРСР (до ІІ світової війни)

Становище представників інших напрямів у християнстві, віруючих інших релігій було не набагато кращим. Другу п'ятирічку оголосили «п'ятирічкою знищення релігії». У середині 30-х років в Україні залишилося лише 9% діючих молитов­них будинків (порівнюючи з 1913 p.). Віруючі України перестали бути рівноправними громадянами, перетворившись у людей другого гатунку.

Сталінізм і його провідники в Україні.

У лоні партійного апарату сформувалося огидне, людиноненависницьке явище сталінізму. Партійне й радянське керівництво України не знайшло в собі сил протистояти сталінізму. У 20-30-ті роки на чолі КП(б)У, ВУЦВК, РНК УСРР стояли особи,

які з більшим або меншим завзяттям виконували волю сталінського керівництва. Так, ЦК КП(б)У в 1925-1928 pp. очолював Л.Каганович, один з найпослідовніших сталіністів, рекомендований політбюро ЦК ВКП(б) для роботи в Україні. Він активно пропагував міф про мудрість Й.Сталіна. Л. Кагановича замінив С. Косіор, котрий у роки громадянської війни був одним з керівників більшовицьких організацій в Україні, а після її закінчення очолював крайову парторганізацію Сибіру, працював секретарем ЦК ВКП(б). На чолі ЦК КП(б)У С.В. Косіар, стояв з липня 1928 р. по січень 1938 р. На ці роки припадає пік кривавого розгулу сталінського режиму в Україні, одним із стовпів якого, бездумним виконавцем розпоряджень центру був Косіор. У передвоєнні роки КП(б)У очолив М. Хрущев, знов-таки присланий з Москви, де він був керівником московської парторганізації і кандидатом у члени політбюро ЦК КП(б). Хрушов продовжив лінію своїх попередників в Україні.

Сталін нав'язав радянському суспільству тезу про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства. Це положення органічно доповнювалось іншим - про наявність у радянських республіках «повзучих» націоналістичних ухилів. Партапарат України, прагнучи вислужитися перед центром, підкреслював свою особливу роль у розпалюванні Сталіним ,боротьби з «ворогами народу». У звітній доповіді ЦК Компартії України XII з’їзди КП(б)У, який відбувся у 1934 p., C. Кociop, зокрема, так інтерпретував сталінську тезу відносно України: «На Україні класова боротьба більш напружене, ніж й інших місцях, і ворог-куркуль, націоналіст - у нас більш досвідчений, Лютіший, ніж де б то не було в інших республіках і областях Союзу».

Теза про загострення класової боротьби стала теоретичною підставою для розгортання боротьби з будь-якими проявами інакомислення в суспільстві й партії, обгрунтування масових репресій у країні, нагнітання істерії страху, аби паралізувати волю народу до опору.

Терор 30-х років в Україні.

Брутальні розправи з тими, кого вважали противниками радянської влади, не припинялися протягом 20-х років. Але з кінця цього десятиліття правлячі кола СРСР відмовляються навіть від видимості законності здійснюваних, репресій. Звинувачення проти віднесених до класове ворожих елементів з 1929 р. почали розглядати так звані «трійки» у складі першого секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника місцевого відділення ДПУ, що значно спростило справу. Засуджених партіями відправляли на примусові роботи до північних та інших віддалених районів СРСР з надзвичайно важкими, по суті, каторжними умовами праці.

Трагедія селянства кінця 20 - першої половини 30-х років, гоніння на інтелігенцію, сфабриковані органами ДПУ політичні процеси цього періоду стали прелюдією до нової хвилі репресій сталінського режиму проти свого народу.

Масова кампанія «викриття» ворогів та репресій проти них розгорнулася після вбивства 1 грудня 1934 р. С.М.Кірова, члена політбюро ЦК ВКП(б), керівника ленінградської парторганізації, авторитетного в більшовицькій партії діяча, потенційного кандидата на пост генерального секретаря. Цим убивством, обставини якого залишаються нез'ясованими до сьогодні, сталінське керівництво скористалося для подальшого нагнітання істерії в країні, розправи над реальними й потенційними противниками режиму. Президія ЦВК СРСР з надзвичайною оперативністю 1 грудня 1934 р. прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила на слідство в цих справах не більше 10 днів. Справи розглядалися без прокурора й адвоката. Оскарження чи помилування не допускалися. Слідчі надзвичайно широко трактували поняття «тероризм». Фактично, в ньому міг бути звинувачений кожен, хто потрапив до рук НКВС. У 1937 р. подібний порядок розгляду судових справ був поширений на звинувачених у шкідництві та диверсіях. «Шкідників» і «диверсантів» у роки перших п'ятирічок, коли в промисловість влилися мільйони висококваліфікованих робітників і широкими масштабами впроваджувалася нова, складна техніка було дуже багато. Справи осіб, притягнених до відповідальності за політичними звинуваченнями, з ініціативи секретаря ЦК ВКП(б) Л.Кагановича стали розглядати в позасудовому порядку із застосуванням вищої міри покарання. Слідство велося із застосуванням жорстоких тортур до арештованих. Ця практика була узако­нена в 1937 p., коли Сталін особисто від імені ЦК ВКП(б) дав вказівку органам НКВС застосовувати до арештованих фізичні методи впливу. В 1939 р. ця вказівка була підтверджена. Арештовані не витримували тортур, підписували протокол з абсурдними звинуваченнями, зводили наклепи на колег, рідних, на всіх, ким цікавилися слідчі.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Відомчий акт. Підзаконний нормативний акт. Міжнародний договір

Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструк­ція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетен­ції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комі­тету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що роз­кривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення: 1) видаються з питань, віднесених виключно до їх відання; 2) ...

Вищий представницький орган державної влади. Глава держави. Судові органи влади

Вищим представницьким і законодавчим органом в Україні є Верховна Рада (парламент). Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, що вирішуються ви­ключно всеукраїнським референдумом або віднесені відповідно до Конституції України до компетенції органів виконавчої чи судової влади. Верховна Рада приймає закони; затверджує державний бюджет; визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, со­ціального, національно-культурного ...

Професійна і державна служба. Державний службовець і працівник приватного сектора. Посадова особа. Служба в органах внутрішніх справ

Професійна служба — професійна діяльність осіб, що обійма­ють посади в державних органах та їх апараті, об'єднаннях гро­мадян, органах місцевого самоврядування, недержавних струк­турах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, що має своїм змістом реалізацію управлінських функцій. Професійна служба за ознакою її організації і порядком проход­ження може бути поділена на такі види: державна служба служба в органах місцевого самоврядування служба в комерційних організаціях Відповідно до ст. 38 Конституції ...