Search:

Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст

Отже, поява трьох східнослов'янських народів мотивується в ній несприятливими зовнішньополітичними обставинами, внутрішні чинники в належній мірі не беруться до уваги, що вже робить її малопереконливою з наукової точки зору. Насправді ж східнослов'янський світ Х-ХІІст. являв собою об'єднання племен і племенних союзів під зверхністю Києва, далеке від того, щоб злитися в одну народність. Як державне утворення Київська Русь трималася на військовій силі великих князів, у васальній залежності від яких перебували місцеві князі. Ризиковане твердити, що в межах цього державного утворення йшло до формування єдиної народності, факти свідчать про інше, про зростання в ньому не інтеграційних, а дезінтеграційних процесів. Чи не найактивніше відбувався цей процес у ХІ-ХІІІст. в Північно-Східній Русі, в Ростово-Суздальському, а далі Великому Володимирському князівствах, де формувалася російська народність. У ХІІ-ХШ ст. на Русі виникли місцеві державно-політичні утворення, лише номінальне залежні від Києва, що прискорювало формування східнослов'янських народностей. З етноісторичного погляду це були іманентні процеси, які розпочалися задовго до татаро-монгольської навали і продовжувалися після неї. Аналогічні процеси відбувалися і в мові східнослов'янських племен.

Як показав О. О. Шахматов у своїй останній великій праці, розпад східних слов'ян на племена зі своїми діалектами відбувся ще в VII-VIIIcT., а в IX ст. створюються три групи цих племен - південна, північна й західна і розгортається формування трьох східнослов'янських народностей та їхніх мов (752). Ці викладки знаходять підтвердження і в новітніх лінгвістичних дослідженнях, зокрема в працях А. Залізняка, які показують, що в домонгольський період існували такі ж значні відмінності в мові Південної і Північної Русі, як і в післямонгольський період, в ХІП-XIV ст.(535). Слід тут сказати й про те, що з часом "спільна колиска" ставала дедалі тіснішою для "старшого брата", і він почав дедалі енергійніше заволодівати нею, витісняючи "молодших братів". Такого вигляду, принаймні, почало набирати це співжиття братів у радянській російській науці, особливо останніх десятиліть. Наприклад, у монографії акад. Д. Лихачова "Развитие русской литературы X-XVII веков" література Київської Русі трактується виключно як перший етап розвитку російської літератури, позначений домінуванням "монументального стилю", про українську й білоруську літератури тут жодного разу навіть не згадується (601). Третя концепція, яку можна назвати національно-українською, була розроблена й обґрунтована М. Грушевським, але своїм корінням вона йде в глибину віків. Власне, свій початок вона бере у київських літописців ХІ-ХІІ ст., у тій же "Повісті временних літ", де ставиться питання "откуда пошла єсть руськая земля" і дається на нього відповідь: пішла вона з Києва, з середнього Придніпров'я, тут була закладена Київська держава, яка в Х-ХІ ст. поширила свою владу на всі східнослов'янські племена.

Це той етногеографічний осередок, де відбувалося формування руського (українського) народу, і, отже, Київська держава була принаймні державно-політичним утворенням цього осередку. Свідомість даного факту жила в історичній пам'яті українського народу, загострилася вона у XVII-XVIII ст. серед поборників козацької державності і знайшла вираження, зокрема, в "козацьких літописах", які прагнули пов'язати два великі періоди української історії, київсько-великокнязівський та козацько-гетьманський, і встановити їхню наступність. Отже, в своїй концепції Київської Русі як породження історії українського народу на ранніх її етапах М. Гру-шевський спирався на глибинну національну традицію, від якої відійшли українські історики першої половини XDC ст., пішовши в цьому питанні за Карамзіним. Певне повернення до неї спостерігається в українських учених другої половини XIX ст., зокрема у М. П. Драгоманова, який писав: "Щодо періоду, який передував XIII ст., то вона (історія України. - Д. Н.) показує нам федерацію руських вільних міст. особливо міст південної Русі, що групувалися навколо Києва. Цей період української історії історики звичайно конфіскують на користь царської імперії, яка насправді походить від Московського князівства і є набагато пізнішою, датуючись від 1328 p. Більше того, деспотично-аристократичні московські інституції, що розвинулися під татарськими впливами, не мали нічого спільного з князівствами і південної, і північної Русі ХІІ-ХІІІ ст. І слід ще зазначити, що стародавня київська історія пов'язана безпосередньо з козацькою Україною як місцем дії і походженням акторів, так і своїми республіканськими інституціями" (819, с. 8).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 


Подібні реферати:

Народні символи України

Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку раїну іде мова. Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символіка Росії є береза, ромашка, ведмідь, горобина. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині. Народні символи України є рослинні і ...

Історичний портрет Олекси Довбуша

Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш! Перед ким дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем! Іван Франко У сузір'ї національних героїв України яскраво сяє образ неповторного лицаря - Олекси Довбуша. Карпатське опришківство залишило помітний слід в Історії українського народу. Ще й досі на Прикарпатті, Закарпатті й Буковині знаходимо печери, скелі, річки, долини, які народ пов'язує з борцями проти кріпацтва - ...

Факти русифікації України

У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська від Польщі і особливо від Росії. Нам вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови поляками, москалями і більшовиками-комуністами. Перші бібліотеки з'явились на Русі в ХІ ст. Були це збірки грецьких рукописів, а також слов'янські переклади богословської літератури та богослужебних книг. Найбільші книгозбірні мали Києво-Печерський монастир та Софіївський ...