Search:

Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст

За концепцією М. Грушевського, Київська держава була утворена "полуденною частиною східнослов'янських племен", тих племен, із яких сформувався руський (український) народ, передовсім полянами. "Русь - це земля полян, -писав Грушевський, - русини - це поляни передовсім, хоч в ширшому значенні се ім'я обіймало в ХІ-ХІІ ст. всю Україну, а і все східне слов'янство, зв'язане київськими князями в одну державу, під іменем Русі протиставлялося теж часом іншим політичним організмам" (504,1, с. 191). Цей висновок М. Грушевського підтверджується всім текстом "Повісті временних літ", з якого видно, що Київська земля - це земля полян, яку десь з IX ст. почали називати "Руссю". Визнається це й багатьма російськими вченими. Наприклад, М. Тихомиров зазначав, що "в ХІІ-ХІІІ ст. назва "Русь" означала певну область: Київську землю у вузькому значенні слова" - на відміну від Київської держави (719, с. 61). І далі він уточняв: "Назва "Русь" -давня назва Київської землі, країни полян, відомої вже в першій половині IX ст" (там само, с. 80). Також Б. Рибаков визнавав: "Текст "Повісті временних літ" дає право об'єднувати Київ, Чернігів і Переяслав в одне ціле. Цим цілим була "Русь", яка замінила собою назву "Поляни" (690, с. 86). Звідси лише один крок до висновку, що поляни разом з сіверянами та волинянами були тими племенами, з яких безпосередньо формувався український етнос. Проте російські вчені, як правило, уникають цього висновку, підставляючи спільного для східнослов'янських народів посередника в розгортанні етноісторичних процесів - "давньоруську народність", яка нібито склалася в ХІ-ХІІ ст. Щодо російського народу, то він, за М. Грушевським, почав формуватися в міжріччі Волги й Оки дещо пізніше, в процесі слов'янської колонізації цієї території, заселеної здавна угро-фінськими племенами: "Він витворився на фінськім ґрунті цією новгородсько-кривицькою та кривицько-в'ятицькою колонізацією, асимілюючи фінську людність і модифікуючись під її впливом, ся колонізація одначе заховала в нім вповні слов'янський національний тип" (504, І, с. 185). Як доводив М. Грушевський, Московська (російська) держава не була спадкоємицею Київської, вона виросла з власного коріння, і починати історію Росії з Київської держави - це не лише спотворювати початковий період історії іншого, українського народу, а й позбавляти російський народ його справжніх витоків (503). Ця концепція на початку XX ст. була тією чи іншою мірою прийнята й деякими російськими істориками, найбільш послідовно розвивав її М. Д. Приселков у книзі "Утворення великоруської держави" (674). Однак не можна й спрощено підходити до цієї складної проблеми й вирішувати її однозначно, відлучаючи Росію і росіян від Київської Русі та її спадщини. Безперечно, зачатки державності були перенесені в міжріччя Волги й Оки з Києва, Володимирське велике князівство відгалузилося від Київського великого князівства, хоч згодом Володимирське державне утворення зазнало татарських впливів і модифікувалося на східний лад. Не менш безперечним є й те, що російська культура взяла початок у культурі Київської Русі, зберігала й по-своєму розвивала її традиції. "Загалом відомо, - слушно писав з цього приводу І. Лисяк-Рудницький, - що Московське царство в багатьох засадничих рисах (головно політичного й соціального устрою, а також і культурної атмосфери) кардинально різнилося від Київської Русі. Але, з другого боку, деякі староруські риси краще збереглися на Московщині, ніж в Україні. На політичному полі це буде, наприклад, тяглість династичної традиції, ваги якої в цих віках не вільно недооцінювати. А на культурному полі ми не можемо заперечити, що на далекій Півночі до наших часів збереглися в народній пам'яті фрагменти київського епосу, тоді як в Україні це давно забулося. І староруську літературу ми знаємо майже виключно із списків, що збереглися в московських монастирях..." (597,1, с. 25-26). Важливо зазначити, що концепція Київської Русі як вихідного етапу історії України знаходить певне підтвердження і в західноєвропейських історико-літературних джерелах XVI-XVIII ст. В цих джерелах, починаючи з "Трактату про дві Сарматії" (1517 p.) М. Меховіти й "Нотаток про Московію" (1549р.) С. Герберштайна, нерідко з'являються екскурси в історію Київської Русі, причому характерно, що з'являються вони здебільшого в описах "Русії", тобто України, а не "Московії", тобто Росії. А це є переконливим свідченням того, що в Західній Європі того часу Київську Русь пов'язували переважно з Україною, а її історію - з українською історією. Висвітленню даного питання буде приділена належна увага в подальших розділах цієї книги. Важливо ще торкнутися тут проблеми історичної ономастики України й українського народу в часи Київської Русі й у XV-XVIII ст. З цього питання дотепер зустрічається багато плутанини, неісторичний підхід до етнонімів "Україна" й "українці", спроби вивести їх ледве не з епохи Київської Русі, наділивши сучасним змістом. З другого боку, спираючись на спільність назв, російська наука й громадська свідомість найтісніше пов'язують Київську Русь і Росію, вбачаючи в другому етноісторичному утворенні пряме продовження першого. Але ж історію назви етносу не можна ототожнювати з самим етносом, назви можуть мінятися, з'являтися й зникати, а етнос залишається й розвивається; історія знає безліч подібних прикладів.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 


Подібні реферати:

До проблеми індоєвропейської прабатьківщини

Сьогодні, коли в Україні підвищується інтерес до арійської, індоєвропейської проблеми, з'являються публікації, в яких деякі автори викладають свою точку зору з цієї проблеми, нерідко керуючись не історичними фактами, а власною уявою або чутками. Пропонована стаття - намагання з наукової точки зору поглянути на деякі аспекти цієї проблеми. За наукової точки зору історія арійців або аріїв не така вже й романтична, як уявляється, і досліджується вона на основі переважно археологічних та лінгвістичних джерел. Хто ж такі ...

Етапи розвитку українознавства

План. Розвиток українознавства по етапах. Напрямки і форми українознавства. Література: П.Д. Конопенко “Українознавство”, К.: Заповіт, 1994. С. 13-21. Українознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку. К.:, 1993 р. 1. Перший етап – перші історіософські дослідження, які започатковують базу українознавства, появляються: а) за рубежами Вітчизни – у працях антично-грецьких та римських авторів; б) на терені Вітчизни – в добу Київської Русі (“Повість временних літ”, “Літопис Руський”, “Галицько-Волинський літопис”). Другий ...

Українці наддніпрянщини в лавах УПА

Докладне вивчення великого фотоархіву УПА, віднайденого в червні 1999 року в Карпатах (с. Яворів Івано-Франківської області) засвідчило, що це — збірка фотографій теренового відтинку (ТВ-21) УПА «Гуцульщина» та збройного підпілля ОУН Коломийщини 1945-51 років. Подумати тільки: шість років невідомий фотограф збирав матеріал за умов глибокої конспірації й зумів забезпечити його збереження до наших днів. Робота з ідентифікації повстанців, зафіксованих у архіві, засвідчила дуже важливий момент — факт участі в УПА на теренах ...