Search:

Село Уторопи

Реферати » Краєзнавство » Село Уторопи

Ярослав Грабовецький

Микола Андрушко

Карпати, наші Карпати!...

Скільки чарівної краси містить магічне слово — Карпати. В мовчанні застигли величні гори. Квітнуть барвисті килими полонин. Стрімкі ялини стоять, мов почесна варта, вітаючи вас легкими помахами верховіть. Лагідні полонинські вітри, які, здається, увібрали усі запахи розкішних лук, студені і чисті Карпатські потоки.

Важкодоступні, вкриті густими лісами Карпати, вже у другій половині десятого століття входили до складу Київської Руси.

Після розпаду могутньої давньої нашої Руси, Прикарпаття стає частиною, спочатку Галицького (з 1144 р.), а згодом Галицько-Волинського (з 1199 р.) князівства. На пізніші часи припадають досить часті набіги монголо-татарських орд. Навали кочівників та феодалів, як теж княжі міжусобиці привели до ослаблення князівства. В другій половині XIV ст., користаючи з ослаблення Руси-України, польські феодали загарбали Прикарпаття.

Безправні кріпаки, які втікали від панів, ставали першими жителями поселень, що згодом становились населеними пунктами сіл Карпатських гір.

Саме тут, у передгір'ї Карпат, серед пахучих смерек, стрімких потічків і на шляху, що вів із Коломиї у Косів, а далі у Молдавію, поселилися втікачі-кріпаки, що втікали від кріпацьких боргів та панського знущання. Такі утікачі дали початок майбутньому селу Уторопи.

Відвоювавши з природи клаптики землі, втікачі заводили господарства. Це були приземкуваті хатини, чорні від горя і диму. Важкий час припав на долю цих людей.

Час, коли біла сіль була величезним багатством для людини, коли одні — на всю родину — постоли вважалися щастям, а вівсяний ощипок, пісна бараболя, жменя квасолі були мірилом — задовільного? — достатку.

У сиву давнину село змінювало свою назву. Перша письмова згадка про Уторопи належить до 1376 року. Спочатку воно мало назву Утороп, а з другої половини XIX століття — Уторопи. Через село протікає невеличка річка Уторопець, яка впадає в Лючку.

Саму назву села Уторопи пояснюють тим, що на території села знаходиться багато джерел соляної ропи. Соляна ропа, або «сировиця», як говорять селяни. «Отут ропи, оту ропи», що асимілювалося пізніше в «Уторопи».

З давніх-давен село славилось своїми солеварнями. Перші солеварні (бані) в Уторопах згадуються в 1367 році, як власність держави «Королівства Польського».

До наших днів збереглися назви частин села Баня і Ринок. На Бані брали і варили сіль, а продавали на площі, яку називали Ринок. Уторопські солеварні давали значну кількість річної продукції соли.

У 1524 році село одержало «Магдебурзьке право» і стало першим містом на всю Гуцульщину. У 1586 р. власник міста, Ян Божко Бучацький, здав Уторопи в оренду, на три роки за 1,500 злотих, Станіславу Сутнову.

Міщани платили орендарю поволівщину (від вола), очкове (від 10-го вулика), 10-ту свиню, 10-го барана. В місті діяли два млини. У 1664 р. в селі мешкали 72 сім'ї, в тому числі один різник, один коваль, два мельники, два кушнірі.

1670 року в місті проживало 85 міщанських родин, а серед них 15 сімей дрібної шляхти.

В цей час особливого розмаху набрала в Уторопах торгівля сіллю. Тут продавалася сіль місцевим і приїжджим купцям, тут зустрічалися солеторговці з різних сіл Прикарпаття, Поділля, Наддніпрянщини. Звідти приїздили так звані коломийці, які тонами вивозили сіль в Україну.

У 1675 році місто було зруйноване турецькими ордами.

У XVII столітті в Уторопах був побудований шляхетський замок княгині Яблонської, власники якого нещадно пригноблювали місцеве населення.

Яскраву сторінку антифеодальної боротьби записали Карпатські опришки, рух яких виник в XVI столітті. У 30-40 роках XVIII століття, на чолі опришків став славетний Олекса Довбуш. Він, кинувши клич «рівняти світ», наводив жах на магнатів, орендарів, корчмарів та дуків.

Хвиля заворушень піднялася особливо високо з приходом на польський престол недолугого короля Авґуста III. Король дбав тільки про свій двір, при надмірних витратах із державної скарбниці. За королем тягнулись магнати, а їх наслідувала дрібна шляхта. А щоб покрити величезні витрати, розтратники накладали на селян все то нові податки.

На Гуцульщині довго не вдалося магнатам приборкати селянський опір. Волелюбний гуцул, любимець Карпат, не легко піддавався гнобителю. Проте, з пропливом часу, повінь панщини піднімалася усе вище, кривава рука шляхетська все міцніше стискала селянське горло. І ось настав час, коли тільки на верхів'ях Карпат, з орлами і гірськими вітрами жила гуцульська воля. Там находили пристанище вільні опришки — «чорні хлопці».

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Прут та рослини Івано-Франківської області

Селище Ворохта — Чернівці. Довжина маршруту — 200 км. Категорія складності: для байдарок — третя, для надувних човнів, катамаранів, плотів — друга. Освоєння Пруту туристами-водниками почалося значно пізніше, ніж Черемоша — на початку 70-х років. У 1972 р. на цій ріці були проведені республіканські змагання по водно-туристському сплаві, що відразу залучило до неї увагу аматорів водяних походів. Зараз ця ріка користується усе більшою популярністю в туристів-водників, тому що вона перетинає один з найцікавіших щодо ...

Музей писанки в Коломиї

Традиція розпису яєць на Гуцульщині і Покутті нараховує багатовікову історію і саме тут, мистецтво писанкарства сягнуло високого рівня. Колекція писанок у Коломийському музеї народного Мистецтва Гуцульщини формувалась багато десятиліть і поступово виникла ідея створити окремий відділ – музей писанкового розпису. Головними завданнями музею мали стати: збирання, зберігання, і популяризація творів народних майстрів, їх наукове опрацювання і донесення до наступних поколінь. Спочатку планувалося розмістити музей в колишніх ...

Письменники області

Місто Рогатин – районний центр Івано-Франківщини з населенням близько 10 тисяч жителів. Воно має давню і велику історію. Про походження назви міста достовірних джерел немає. За легендою Рогатин зобов’язаний своєю назвою великій кількості оленів – рогачів, що тут водилися. Про Рогатин збереглося багато архівних матеріалів. У східній частині Рогатина розміщена дерев’яна церква святого Миколая (1188 р.). Гордістю міста є будівля української приватної гімназії ім.Володимира Великого. Заслужили шани і поваги видатні громадські ...