Search:

Село Уторопи

Скоро населення Прикарпаття, як і всієї окупованої України, переконалося, що гітлерівська Німеччина нічим не краще за большевицький Радянський Союз. По селях почали утворюватись загони української народної самооборони, які боронили селян від грабунків німецьких властей та від вивозу української молоді в Німеччину. Такий загін був створений і Уторопах, пізніше ці загони переросли в УПА.

В першій половині 1944 р. почалося звільнення Прикарпаття від німецької окупації. На території с. Уторопи майже до серпня точилися бої між німецько-мадярськими військами та Червоною Армією. Аж у перших числах серпня 1944 р. Червона Армія остаточно оволоділа Косівщиною і в т.ч. Уторопами.

Військові органи зразу провели мобілізацію, в Червону Армію були мобілізовані буквально всі чоловіки віком 18-50 років. В селі залишились лише явні каліки: сліпі, криві, глухі і ін. На радянсько-німецькому фронті загинуло 53 уторопчани, мобілізованих до Червоної Армії. В 1974 р. громада села спорудила пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули в Другій світовій війні.

На постаменті встановлена скульптура воїна, а на мармурових плитах викарбувані їх імена і прізвища.

В той час частина молоді та молодих уторопських чоловіків, яких насильно брали у Червону Армію і відправляли на Фронт, влилися в ряди української Повстанської Армії, загони якою діяли в околицях села. Ці загони УПА вели безкомпромісну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників, а пізніше і проти радянських червоних окупантів. Головною їх метою в цій боротьбі було здобути Незалежну Українську Самостійну Державу. Це боротьба продовжувалася з 1944 по 1950 роки.

В літопис УПА вписано багато сторінок тяжкої і героїчної боротьби з переважаючими силами московсько-більшовицьких окупантів. Це була дуже тяжка підпільна і відкрита боротьба, внаслідок якої загинуло дуже багато учасників національно-визвольних змагань. Одні загинули в боях, інші в тюрмах, а ще інші були ув’язнені, суджено і вислано на багато років на каторгу у сталінські табори Далекого Сходу та крайньої Півночі. Більшість із них там і померли, не побивши більше рідної землі.

Вчитель-пенсіонер Уторопської школи Юрій Дмитрович Кашевка встановив прізвища утороп чан, що загинули в болях за Україну в лавах УПА. Їх близько.....

Серед них Ілько Строжук (псевдо “Ліщина”) – сотник УПА, Іван Біленчук (“Острий”) – станичний с.Утороп, Петро Біленчук син Андрія, Дмитро Лучко син Івана, Петро Кошевка син Василя, Іван Ласійчук син Микола і багато інших.

Післявоєнні роки були для утороп чан дуже важкими. Радянські органи вели боротьбу з УПА всіма найбільш жорстокими методами, вбивали, катували захоплених поранених, палили хати, під приводом того, що тим перебували воїни-повстанці. Жорстокий терор НКВС був спрямований проти населення села, за будь-що арештовували невинних селян ніби-то за те, що вони допомагали повстанцям, цілими сім’ями вивозили в Сибір а на Далеку Північ. Вивозили всіх, батьків з маленькими дітьми, вивозили у час лютих морозів, напівроздягнених, без засобів на існування. А що довелося цим нещасним репресованим пережити під час дороги, а їх везли місяцями, та на місці поселення, то гірших мук, страждань, навіть сам диявол е міг би придумати. Лише деяким з цих репресованих після багатьох років, вже в час так званої “горбачовської відлиги” пощастило повернутися знову на рідну землю.

За даними старожила Юрія Кишевки, 33 уторопчани були засуджені за зв’язок з УПА на 25 років а вивезено з Уторопів 49 чоловік.

Ішли роки, минали десятиліття, а в пам’яті народу збереглися спогади про ці страшні роки життя під владою червоних більшовицьких окупантів. Вони живуть і до сьогодні, в них віддзеркалюється вся наша багатостраждальна історія – і не лише села Уторопів, але і всієї України.

Говорять, що в історії немає нічого вічного, імперії виникали і зникали, а народ залишався назавжди, він мріяв і боровся за краще життя. За волю, за свою незалежну державу.

Тернистим шляхом ішла до незалежності наша Україна.

Доля усміхнулася нам лише в кінці ХХ ст., коли розпався Радянський Союз – оця “імперія зла”, і на його руїнах виникли нові незалежні самостійні держави. 24 серпня 1991 р. було проголошено Акт про незалежність Української держави. А 1 грудня 991 р. остаточно закріплено нашу державність на історичному референдумі, коли понад 90 відсотків населення проголосувало за незалежність України.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Музей писанки в Коломиї

Традиція розпису яєць на Гуцульщині і Покутті нараховує багатовікову історію і саме тут, мистецтво писанкарства сягнуло високого рівня. Колекція писанок у Коломийському музеї народного Мистецтва Гуцульщини формувалась багато десятиліть і поступово виникла ідея створити окремий відділ – музей писанкового розпису. Головними завданнями музею мали стати: збирання, зберігання, і популяризація творів народних майстрів, їх наукове опрацювання і донесення до наступних поколінь. Спочатку планувалося розмістити музей в колишніх ...

Прут та рослини Івано-Франківської області

Селище Ворохта — Чернівці. Довжина маршруту — 200 км. Категорія складності: для байдарок — третя, для надувних човнів, катамаранів, плотів — друга. Освоєння Пруту туристами-водниками почалося значно пізніше, ніж Черемоша — на початку 70-х років. У 1972 р. на цій ріці були проведені республіканські змагання по водно-туристському сплаві, що відразу залучило до неї увагу аматорів водяних походів. Зараз ця ріка користується усе більшою популярністю в туристів-водників, тому що вона перетинає один з найцікавіших щодо ...

Моє село - Прокурату

Грають дзвони гірські потоки сріблястими переливами, зливаються до тихої річки Пістиньки, що змійкою протікає через моє рідне село Прокурату. В ці осінні дні вона так як вся природа, замріяна, здається насолоджується сонячними променями, що стають дедалі холоднішими. Мріють над Пістинькою довгокосі верби, дивляться в срібло легких хвиль, то в жовту каламуть води вільхи, кущі лози, калини. Разом з іншими річками наша річка впадає в Прут і є її правою притокою. А навкруг села гори, як співається в піснях, сині гори, здалека ...