Search:

Село Уторопи

Утороп чани були активними учасниками цих історичних подій. 1 грудня 1991 р. вони прийшли на виборчу дільницю в Уторопах і 1595 жителів одностайно проголосували за незалежність України.

Почався новий період в історії Утороп уже в умовах Незалежної Самостійної Держави – України.

Сторінки історії культури Уторопів

Церква, школа, культурно-освітні товариства.

Видатні люди, які народилися або жили й працювали в цьому селі.

Уторопи – одне з найстарших сіл Гуцульщини виділяється з-поміж інших сіл не лише тим, що вони в давнину були невеличким містечком, але ще й тим, що вони мають свою прадавню культуру. Деякі пам’ятки цієї культури збереглися і до наших часів.

В історії розвитку культури села, в піднесенні національної свідомості утороп чан велику роль відіграла церква. Уторопчани, як і більшість населення Гуцульщини відзначалися високою релігійністю, вони горнулися до церкви, свято оберігали прабатьківські традиції та звичаї.

Перша достовірна письмова згадка про церкву в Уторопах датується 1628 роком. В цій згадці вказується, що в Уторопах здавна працює церква святого Архистратига Михаїла, що в церкві є місцевий священик, є церковні книги та все необхідне для відправи Богослужіння.

А вже в наступних документах згадується про те, які саме церковні книги зберігалися у цій церкві. Виходить, що в цій церкві зберігалися дуже старі церковні книги – стародруки, які церква придбала у друкарні при Львівському Ставропігійському Успенському Соборі та в друкарні Києво-Печерської Лаври. Цікавим є питання, яким шляхом попали ці книги в Уторопську церкву. Найбільш правдоподібним є те, що їх привозили солеторговці, які приїздили в Уторопи за сіллю з Великої України, зі Львова та з інших міст Галичини.

Із всіх церковних книг, які завозилися із українських друкарень до церкви Св. Михаїла і зберігалися тут на протязі віків, особливе значення мало Уторопське Євангеліє. Воно було надруковане в 1674 р. у друкарні Львівського Ставропігійського братства. Книга ця була багато ілюстрована високомистецькими гравюрами і була зразком друкарської майстерності. Український історик професор Прикарпатського університету Володимир Грабовецький так пише про цю книгу: “Дивлячись на цю високомистецьку книгу, мимоволі приходиш до думки, що це не бездушний ремісничий виріб, а високомистецький твір, який сьогодні, як і понад три століття тому, хвилює, дає високу естетичну насолоду. Шкода, що не знаємо імен тих знаменитих Львівських українських малярів, графіків, друкарів, а ще тяжче на серці від того, що не зберігся хоч один із примірників – Уторопське Євангеліє.[1]

Минали роки, століття, в 1844 році в Уторопах на місці старої церкви було побудовано нову дерев’яну церкву. Але сталося лихо: ця церква в 1899 році внаслідок великої бурі від блискавиці загорілася і згоріла. Згоріло все церковне майно. Великою непоправною втратою. Було те, що згорів церковний архів – метрики, унікальні церковні книги-стародруки, в тому числі і знамените “Уторопське Євангеліє” з 1674 року.

На місці згорілої церкви уторпська громада збудувала каплицю, в якій майже 30 років відправлялися церковні відправи. А в 1929 році була збудована нова велика дерев’яна церква, яка існує до наших днів.

Ініціатором будівництва нової церкви був священик Іван Букшований, а архітектором і головним майстром Гриць Мартищак.

Важкі часи пережила уторопська церква, як і на всій Україні, за роки безбожницької радянської влади. Церкву декілька разів намагалися закрити, переслідувалися священики, зносилися придорожні хрести та каплички, заборонялися народні традиції, звичаї, пов’язані з Різдвяними та Великодніми святами \. Так тривало аж до розпаду Радянського Союзу.

У всі періоди історії Уторопської церкви помітну роль у розвитку культури села, у формуванні національної свідомості селян відігравали священики – парохи села. І якщо хтось із них у своїй діяльності допустив помилки, то це дуже негативно впливало на селян, для яких священик завжди був найвищим авторитетом. Так сталося з місцевим парохом о.Іоаном Кобринським – братом видатного церковного і громадського діяча о.Йосафата Кобринського. Він потрапив під вплив партії москвофілів, створив в Уторопах москвофільський осередок, пропанував російську культуру та орієнтував уторопчан на царську Росію.

Ці його помилки довелося виправляти о. Івану Букшованому, який після нього прийняв уторопську парохію. О.І.Букшований залишив добру пам’ять у селі: він був ініціатором побудови нової церкви, свою душ пастирську діяльність поєднував з громадською роботою, приймав участь у роботі місцевої “Просвіти”, керував хором сільської молоді, його брат Євген вчив і керував танцювальною групою. О.І.Букшований – це був патріот української церкви, громадський діяч, він помер в 1932 р. і похований на місцевому цвинтарі.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Музей писанки в Коломиї

Традиція розпису яєць на Гуцульщині і Покутті нараховує багатовікову історію і саме тут, мистецтво писанкарства сягнуло високого рівня. Колекція писанок у Коломийському музеї народного Мистецтва Гуцульщини формувалась багато десятиліть і поступово виникла ідея створити окремий відділ – музей писанкового розпису. Головними завданнями музею мали стати: збирання, зберігання, і популяризація творів народних майстрів, їх наукове опрацювання і донесення до наступних поколінь. Спочатку планувалося розмістити музей в колишніх ...

Прут та рослини Івано-Франківської області

Селище Ворохта — Чернівці. Довжина маршруту — 200 км. Категорія складності: для байдарок — третя, для надувних човнів, катамаранів, плотів — друга. Освоєння Пруту туристами-водниками почалося значно пізніше, ніж Черемоша — на початку 70-х років. У 1972 р. на цій ріці були проведені республіканські змагання по водно-туристському сплаві, що відразу залучило до неї увагу аматорів водяних походів. Зараз ця ріка користується усе більшою популярністю в туристів-водників, тому що вона перетинає один з найцікавіших щодо ...

Письменники області

Місто Рогатин – районний центр Івано-Франківщини з населенням близько 10 тисяч жителів. Воно має давню і велику історію. Про походження назви міста достовірних джерел немає. За легендою Рогатин зобов’язаний своєю назвою великій кількості оленів – рогачів, що тут водилися. Про Рогатин збереглося багато архівних матеріалів. У східній частині Рогатина розміщена дерев’яна церква святого Миколая (1188 р.). Гордістю міста є будівля української приватної гімназії ім.Володимира Великого. Заслужили шани і поваги видатні громадські ...