Search:

Село Уторопи

Але і за колючим дротом муза Тараса не змовкла. У 1983 р. в США вийшла збірка його тюремних поезій “Із-за грат”.

У 1990 р.. в Україні, через 23 роки після першої побачила світ друга збірка “Князь роси”, удостоєна Шевченківської премії в 1992 р.

Одночасно у Великобританії з’явилась книжка його віршів “Строфи із Голгофи”.

Після виходу з тюрми його чекала типова доля – недоля: гнаний, переслідуваний, без прописки, без засобів на існування, працював на різних принагідних роботах. А у день поетового народження в 1990 р. йому спалили рідну хату в селі Уторопи. Дві валізи рукописів пішли з вогнем.

Єдиною розрадою (чи мукою) для Тараса була поезія. В 1994 р. виходить остання за життя поета книжка “Чага”.

29 березня 1995 р. не стало Тараса Мельничука, поета-страдника, лауреата Державної премії України ім.. Т.Г.Шевченка.

Позвали його, як він і заповів, на рідному батьківському обійсті.

З поетичного небосхилу України скотилася ще одна яскрава зірка, ймення котрої Тарас Мельничук.

Необхідно, хоч коротко згадати уторопських правознавців – братів Петра і Василя Біленчуків, синів Дмитра Біленчука, які користуються серед уторопчан заслуженою повагою.

Петро Біленчук народився 6 липня 1949 р. в сім’ї уторопських селян. Після закінчення восьмирічної та середньої школи вчився в Національній академії внутрішніх справ. Тут в 1983 р. захистив кандидатську дисертацію. Отримавши науковий ступінь кандидата юридичних наук, він залишається працювати в Києві, займається науковою і педагогічною працею. Він є автором понад 4000 наукових праць у галузі конституційного права, кримінального процесу та судової психології. Він сьогодні – відомий учений юрист не тільки на Україні, а й далеко за її межами.

А Василь Біленчук народився 26 травня 1938 р. Після служби в Радянській армії працював у відділах Львівської міліції, де пройшов шлях від молодшого лейтенанта до полковника. В цей час він закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка, а далі вчився в Національній Академії Міністерства Внутрішніх Справ.

Він палкий патріот рідного села, закоханий у свою рідну Гуцульщину, активний громадський діяч у національному відродженні рідних Уторопів Перебуваючи постійно у Львові, він часто навідується у рідне село. Разом зі своїм братом Петром Біленчуком – вони за свої власні кошти спорудили в Уторопах величавий пам’ятник обеліск борцям за волю і незалежність України та пам’ятний знак на честь одержання містечком Магдебурзького права 1524 року.

Також брати Біленчуки допомагають своїм односельцям у будівництві міських доріг, мостів та у вирішенні багатьох питань, які стоять перед рідним селом.

Крім згаданих видатних осіб, життя яких пов’язане у Уторопами, треба декількома словами згадати відомих утороп чан, так би мовити “молодшого покоління”, які своєю діяльністю продовжують вписувати нові сторінки в славну історію села Уторопи.

До них належить відомий поет-пісняр Петро Хрущ. Він народився 1949 року в селянській родині. З замолоду він почав писати пісні, які користуються популярністю. В селян Гуцульщини. Це такі, як “Впали дрібні роси”, “Червона калина”, “Дивна пісня”, “Коні мої, коні”, “Дорога поміж гори” та інші, які часто звучать по республіканському радіо.

Досить помітними постатями в історії села є Василь та Дмитро Курищуки.

Василь Курищук – педагог, пройшов шлях від вчителя до директора школи, удостоєний звання “заслужений вчитель України”. Сьогодні він завідує відділом освіти Косівської райдержадміністрації. Але не лише педагогічна діяльність є його покликанням. Його великим захопленням є література. Він впродовж багатьох років досліджує літературну діяльність письменників - уродженців Яблунева Миколи Матіїва-Мельника та Василь Атаманюка. Він автор ґрунтовних розвідок про життя і творчість цих письменників.

Дмитро Курищук журналіст, більше чверть століття працює у засобах масової інформації. Він – власний кореспондент Національної радіокомпанії по Івано-Франківській області, член спілки журналістів України.

Серед уродженців Уторопів широко відоме нині ім’я Мирослава Табахарнюка. Він засновник і керівник комерційно-технічної фірми “Крок”, який проводить широку благодійницьку діяльність, надає спонсорську допомогу малозабезпеченим сім’ям, інвалідам, школам, дитячим садкам, тощо. Він активно допомагає у проведенні різних патріотичних заходів, які відбуваються в Уторопах.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Прут та рослини Івано-Франківської області

Селище Ворохта — Чернівці. Довжина маршруту — 200 км. Категорія складності: для байдарок — третя, для надувних човнів, катамаранів, плотів — друга. Освоєння Пруту туристами-водниками почалося значно пізніше, ніж Черемоша — на початку 70-х років. У 1972 р. на цій ріці були проведені республіканські змагання по водно-туристському сплаві, що відразу залучило до неї увагу аматорів водяних походів. Зараз ця ріка користується усе більшою популярністю в туристів-водників, тому що вона перетинає один з найцікавіших щодо ...

Письменники області

Місто Рогатин – районний центр Івано-Франківщини з населенням близько 10 тисяч жителів. Воно має давню і велику історію. Про походження назви міста достовірних джерел немає. За легендою Рогатин зобов’язаний своєю назвою великій кількості оленів – рогачів, що тут водилися. Про Рогатин збереглося багато архівних матеріалів. У східній частині Рогатина розміщена дерев’яна церква святого Миколая (1188 р.). Гордістю міста є будівля української приватної гімназії ім.Володимира Великого. Заслужили шани і поваги видатні громадські ...

Моє село - Прокурату

Грають дзвони гірські потоки сріблястими переливами, зливаються до тихої річки Пістиньки, що змійкою протікає через моє рідне село Прокурату. В ці осінні дні вона так як вся природа, замріяна, здається насолоджується сонячними променями, що стають дедалі холоднішими. Мріють над Пістинькою довгокосі верби, дивляться в срібло легких хвиль, то в жовту каламуть води вільхи, кущі лози, калини. Разом з іншими річками наша річка впадає в Прут і є її правою притокою. А навкруг села гори, як співається в піснях, сині гори, здалека ...