Search:

Духовна культура епохи просвітництва

На останню чверть XVIII ст. припадає виникнення складного, внутрішньо суперечливого духовного руху, який отримав назву романтизм. Найбільш яскраве вираження романтизм, звернений до внутрішнього духовного світу лю­дини, знайшов у філософії та в мистецтві. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійс­ності. Культ особистості і культ мистецтва як сфери свобо­ди творчості пояснюють особливості мистецтва роман­тизму.

Романтизм, показ героїки національно-визвольної боротьби є характерними для творчості великого іспанського художника Ф. Гойї (1746—1828 рр.). Широко відомий гру­повий портрет королівської сім'ї, в якому він не побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виро­дження, відштовхуюче, пихате і злобне обличчя королеви. В той же час картини, присвячені простим людям Іспанії, Ф. Гойя писав з величезною любов'ю до народу. Револю­ційним пафосом овіяні його офорти, зокрема картина «Роз­стріл повстанців».

На розвиток музичного мистецтва доби Просвітництва справили вплив пануючі у той час художні стилі — барок­о і класицизм. Слід вказати на таку особливість, як збіль­шення потреби у світській музиці, посилення її значення. Церковна хорова й органна музика, як і раніше, була до­сить поширеною, однак вона іноді наповнювалась світ­ським життєстверджуючим змістом. Велика кількість му­зичних п'єс створювалася для виконання в будинках і па­лацах знатних і багатих людей. Важливе значення мало створення спочатку при дворах знаті, а пізніше й у вели­ких містах оперних театрів і концертних залів.

Зростання техніки сприяло удосконаленню музичних ін­струментів, передусім, органу, скрипки, клавесину. Орган був обов'язковою приналежністю всіх великих католицьких та протестантських церков. Широкого розповсюдження на­був клавесин, з'явилося нове сучасне фортепіано, що збага­тило можливості музичної творчості і виконавської май­стерності. Ноти музичних творів стали друкуватись у дру­карнях.

Основоположником класицизму у французькій музиці був композитор Ж.-Б. Люллі (1632—1687 рр.), автор 15 опер, серед яких «Альцеста», «Тесей», «Арміда». Відо­мим представником цього напряму був композитор і му­зичний теоретик Ж. Ф. Рамо (1683—1764 рр.), автор п'єс для клавесину, опер, балетів. Вони виступали за наближен­ня мистецтва до життя, за простоту і природність, висува­ли вимогу відповідності музики смисловому та емоційному рухові мови, характерам й психології персонажів. При цьо­му французькі просвітителі зверталися до італійської ко­мічної опери-буфф. Автором цілого ряду такого роду опер був італійський композитор Д.Б. Перголезі (1710— 1736 рр.). Гастролі італійської опери-буфф в Парижі у 1752—1754 рр. поклали початок жвавій полеміці між табо­ром енциклопедистів та захисниками музичного класициз­му (так звана «війна буффонів»).

У цей час бурхливо розвивалися народна пісенна творчість, а також, музичний комедійний театр. Його вистави можна було чути й бачити на вулицях і площах, особливо в дні свят. В роки революцій складалися революційні пісні, особливо багато їх було створено в роки французької ре­волюції, зокрема, знаменита «Марсельєза» Р. де Лілля та антимонархічна пісня «Карманьйола».

Прикладом нового підходу до музичного мистецтва слід назвати творчість великого німецького композитора і орга­ніста Йогана Себастьяна Баха (1685—1750 рр.). Він створив сотні музич­них творів для церковного хору та індивідуального співу, концертів для оркестрів, п'єс для органа, скрипки, флейти, клавесину. Композитор використав і переробив величезний матеріал з німецьких, французьких, англійських народних хорів, пісень і танців. Зокрема, в прелюдії та фузі мі-бе-моль мінор зі збірки «Добре темперований клавір» відчутні інтонації народних пісень. Навіть свої твори у багатьох випадках він наповнював світським, могутнім, оптимістич­ним звучанням. Йоган Себастьян Бах широко використовував у своїй творчості багатоголосся (поліфонію) або сполучення кіль­кох самостійних голосів, кожний з яких чітко і виразно веде свою мелодію, чергуючись і переплітаючись з іншими. Його твори відрізняються глибиною і силою почуттів, без­перервним і цілеспрямованим рухом вперед.

Видатним музикантом доби Просвітництва був великий австрійський композитор, представник віденської класичної школи Вольфанг Амадей. Моцарт (1756—1791 рр.). Його геніальний талант розвинувся дуже рано. Цьому сприяли рідкісні при­родні дані, а також сімейне середовище — батько був ви­датним музикантом. Його твори життєрадісні, прозорість і ясність у них поєднується з невичерпним багатством і різноманітністю змісту, досконалістю форми. Опери Вольфанга Амадея Моцарта «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Весілля Фігаро» й досі виконуються на кращих сценах багатьох країн, як і концерти, сонати, симфонії та інші твори.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Культурологічна концепція

Під культурологічними концепціями розуміють певну систему поглядів, а також спосіб розгляду і пояснення культури як специфічного феномену або будь-якого культурного явища чи процесу. В основі культурологічної концепції знаходиться певна керівна ідея, конструктивний принцип вивчення артефактів культури та організації дослідницької діяльності. До найбільш відомих з них належать концепції М. Я, Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера, П. Сорокіна, Ю. Лотмана та інших. Поняття „культурологічна концепція” не слід ототожнювати з ...

Художня культура періоду Реформації

У художній культурі періоду Реформації сформува­лися два стилі — бароко і класицизм. Епоха бароко (від італ. barocco — дивний, химерний) на­стала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю властивий своєрідний погляд на людину і світ як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Бага­тий порт Амстердама у 1638 р. відкрив міський театр, над входом якого можна було прочитати: "Наш світ — сцена, у кожного тут своя роль і кожному відплатиться по заслузі". Прийшовши на зміну культурі ...

Сучасні взаємо впливи російської і української культур

Загальником усіх публікацій часів "розвинутого соціалізму" були твердження про взаємовплив i взаємозбагачення культур радянських народiв. Хоча за бiльш прискiпливого погляду брак конкретних фактiв поширення не лише росiйської культури на iсторичне поле культури iнших народiв, але й зворотного процесу, був бiльш нiж наочним. Постiйне захоплення росiйською культурою нових просторiв за рахунок звуження зони неросiйських культур i складало реальний змiст «взаємозбагачення» i «взаємовпливiв». Вiдповiдно культури ...