Search:

Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Реферати » Психологія » Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Зміст

Вступ. 3

1. Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі 5

1.2. Проблема співвідношення мозку і психіки. 10

Висновки. 14

Список використаної літератури. 17

Вступ

Проблема співвідношення психіки і мозку, душі і тіла, розведення їх по різних рівнях буття має глибокі історичні традиції і перш за все традиції європейського мислення, світобачення, що істотно відрізняється від багатьох східних систем.

У європейській традиції терміни “душу” і “тіло” вперше став розглядати з наукових позицій видатний філософ і лікар Рене Декарт, що жив в XVII ст. За Декартом, тіло – це автомат, що діє за законами механіки, і лише за наявності зовнішніх стимул-реакцій. Саме Декарт висунув ідею рефлексу як машиноподібного у відповідь поведінкового акту (хоча сам термін “рефлекс” був запропонований через століття). Душа, навпаки, – особлива суть (субстанція), що складається з непротяжних явищ свідомості – “думок”. Саме думка представляє найбільш доступний об’єкт самоспостереження. Звідси знамените твердження: “Я мислю, отже, я існую”.

Отже, Декарт розглядав душу і тіло як дві самостійні, незалежні субстанції. Проте, як душа може впливати на діяльність тіла, так і тіло у свою чергу здатне повідомляти душу зведення про зовнішній світ. Для пояснення цієї взаємодії Декарт передбачив, що в мозку людини є спеціальний орган – шишковидна залоза – посередник між душею і тілом. Дія зовнішнього світу спочатку передається нервовою системою, а потім тим або іншим способом “хтось” (гомункулус) розшифровує інформацію, що міститься в нервовій діяльності.

Таким чином, Декарт, чітко розділивши тіло і душу людини, вперше поставив проблему їх співвідношення і дав перший варіант її рішення, що отримав назву психофізичного і психофізіологічного паралелізму. Учення Декарта, що витікає в поясненні сущого з наявності двох протилежних початків, – матеріального і духовного, – отримало назву дуалізму Декарта.

Схожих поглядів дотримувалися багато сучасників і послідовники Декарта, наприклад, видатний філософ і математик Лейбніц. Згідно з його уявленнями, душа і тіло діють незалежно і автоматично через свій внутрішній устрій, але діють дивно погоджено і гармонійно, подібно до пари точних годинників, що завжди показують один і той же час.

1. Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі

Для досконалішого дослідження проблеми співвідношення мозку та психіки необхідно спочатку розкрити поняття «психіка» та «мозок».

Психіка (від гр. psychikos – душевний) – форма активного відображення суб’єктом об’єктивної реальності, що виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і що здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію. [1; c. 331]

Психіка – вища форма взаємозв'язку живих істот з оточуючим світом, виражена в їх здатності реалізовувати свої потреби і діяти на основі інформації про них. На рівні людини психіка набуває якісно нового характеру внаслідок того, що її біологічна природа перетворюється соціально-культурними чинниками, завдяки яким виникає внутрішній план життєдіяльності. [5; c. 279]

Знання про психіку змінювалося впродовж століть, відображаючи досягнення в дослідженнях функції організму (як його тілесного суб’єкта) і в розумінні залежності людини від соціального середовища його активності. Це знання, осмислюючись в різних ідейних контекстах, служило предметом гострих дискусій, оскільки піднімало корінні філософські питання про місце людини у всесвіті, про матеріальні і духовні основи його буття. Протягом багатьох століть психіка позначалася терміном «душа», трактування якої, у свою чергу, відобразило розбіжність в поясненні рушійних сил, внутрішнього плану і сенсу людської поведінки.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Свідомість

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, с свідомість. Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе. Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідо­мість — особливе утворення, що сформувалось у ході сус­пільно-історичного розвитку на основі праці як специфіч­ного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспря­мованого психічного відображення. Вона ...

Біоритми організму. Добові біоритми. Вплив Місяця на добові біоритми

Теорії “трьох біоритмів” близько ста років. Цікаво, що її авторами стали троє вчених: Герман Свобода, Вільгельм Фліс, котрі відкрили емоційний та фізичний біоритми, а також Фрідріх Тельчер – дослідник інтелектульного ритму. Психолога Германа Свободу і отоларинголога Вільгельма Фліса можна вважати “дідусями” теорії біоритмів. В науці таке буває дуже рідко, але однакові результати вони отримали незалежно один від одного. Свобода працював у Відні. Аналізуючи поведінку своїх пацієнтів, він спостеріг що їхні думки, ідеї, ...

Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда

Психічний розвиток індивіда, формування особис­тості є біологічно і соціальне зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Homo sapiens і як член людського сус­пільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами — біологічним і соціальним. За даними Г. С. Костюка, онтогенез людського орга­нізму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю. Ці дві ...