Search:

Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Психіка і мозок – дві нерозривні сторони єдиного по суті зв’язку психіки з її матеріальними основами. Ми розчленовуємо їх, щоб розкрити внутрішній взаємозв’язок нервової системи, мозку (матеріального субстрату) як механізму поведінки, з самою поведінкою, або діяльністю, яка при цьому здійснюється. [7; с.347]

Питання про взаємовідношення психіки і її матеріальних основ для різних рівнів розвитку, зокрема для біологічного і історичного розвитку, вирішується по-різному. Ключ до його вирішення лежить в правильному розумінні розвитку психіки. Першою передумовою такого правильного розуміння є положення про єдність будови і функції у всякому органічному розвитку. [7; с.348]

Єдність будови і функції носить складний характер, включаючи багатообразні взаємозв'язки між ними, різні на різних рівнях розвитку. З переходом до вищих рівнів розвитку і підвищенням пластичності органу зростає відносна незалежність функції від будови і можливість функціональної зміни діяльності без зміни будови. Це положення набуває особливого значення для розуміння співвідношення мозку і психіки у людини. Але залежність між будовою органу і його функціями не однобічна; не лише функція залежить від будови, але і будова від функції.

Та як би там не було, не підлягає сумніву те, що організм взагалі і особливо найбільш активні його органи (до яких в першу чергу, звичайно, відноситься мозок) в процесі свого функціонування піддаються більш менш значній перебудові, обробці, шліфовці, так, що зрілі їх форми в онтогенетичному розвитку формуються під впливом функцій органу, вироблюваної ним роботи. Таким чином, в остаточній своїй формі орган є продуктом не самого по собі функціонального дозрівання, а функціонального розвитку: він функціонує, розвиваючись, і розвивається, функціонуючи.

В цьому відношенні істотний інтерес, як нам здається, представляє напрям робіт І.І. Шмальгаузена, який, виходячи з єдності або паралелізму мутаційних і модифікаційних змін, прагне показати, як відбір відносно активних органів здійснюється на фоні або основі функціональних модифікацій, в наслідок чого напрям природного відбору і еволюції, що здійснюється за допомогою нього, визначається адаптивними функціональними модифікаціями. [7; с.347]

Таким чином, можна сказати, що прямо або побічно спосіб життя грає визначальну роль в розвитку, будові і функції, в їх єдності, причому вплив життя на будову опосередкований функцією. Лише визнання цього положення створює біологічні природничонаукові передумови для єдиного цілісного вчення про розвиток, в яке вчення про антропогенез органічно входить визначальною ланкою.

Діяльність же або поведінка організму, що володіє психікою, включає психічні компоненти. Зміна психічних компонентів діяльності, змінюючи взаємини з середовищем, змінює умови діяльності, а обумовлена цим зміна діяльності спричиняє за собою в ході розвитку зміну і механізмів цієї діяльності, зокрема мозку. Залежність змін в будові мозку людини від реальних умов її життя і діяльності була опосередкована змінами в рецепції, новою значущістю, яку набув новий вигляд відчуттів.

1.2. Проблема співвідношення мозку і психіки

Проблема співвідношення психіки і мозку належить до найважливіших проблем психофізіології. Довгий час мозок вважався своєрідним «чорним ящиком», а в свідомості більшості людей принципова відмінність між душею і тілом була непорушна. Але поступово мозок стали розглядати, як матеріальний субстрат психіки, що має складну організацію. Перші спроби представити психічні процеси, як функції певних ділянок мозку робилися ще в середні віки, коли філософи і натуралісти вважали за можливе такі функції як уяву, мислення, пам'ять, розміщати в три мозкові шлуночки. Але дійсне дослідження проблеми взаємозв'язку мозку і психічних функцій почалося в XIX ст., і в даний час можна виділити чотири основні підходи, що склалися в науці, які по різному відповідали на головне питання: як же зв’язані психічні функції з мозком. Це вузький локалізаціонизм (або психоморфологічна концепція), антилокалізаціонизм (або концепція еквіпотенціальності), еклектична концепція і теорія системної локалізації вищих психічних функцій (ВПФ). [7; с.349]

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Психологія спілкування

1. Поняття про спілкування Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти. Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера. У найзагальнішому значенні спілкування ...

Увага. Види, порушення

На органи чуття людини одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги. Найважливішою умовою будь-якої діяльності людини є увага. Сама сутність життя потребує того, щоб сигнал про значущість навколишніх предметів та ...

Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Зміст Вступ. 3 1. Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі 5 1.2. Проблема співвідношення мозку і психіки. 10 Висновки. 14 Список використаної літератури. 17 Вступ Проблема співвідношення психіки і мозку, душі і тіла, розведення їх по різних рівнях буття має глибокі історичні традиції і перш за все традиції європейського мислення, світобачення, що істотно відрізняється від багатьох східних систем. У європейській традиції терміни “душу” і “тіло” вперше став розглядати з наукових позицій ...