Search:

Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Психіка і мозок – дві нерозривні сторони єдиного по суті зв’язку психіки з її матеріальними основами. Ми розчленовуємо їх, щоб розкрити внутрішній взаємозв’язок нервової системи, мозку (матеріального субстрату) як механізму поведінки, з самою поведінкою, або діяльністю, яка при цьому здійснюється. [7; с.347]

Питання про взаємовідношення психіки і її матеріальних основ для різних рівнів розвитку, зокрема для біологічного і історичного розвитку, вирішується по-різному. Ключ до його вирішення лежить в правильному розумінні розвитку психіки. Першою передумовою такого правильного розуміння є положення про єдність будови і функції у всякому органічному розвитку. [7; с.348]

Єдність будови і функції носить складний характер, включаючи багатообразні взаємозв'язки між ними, різні на різних рівнях розвитку. З переходом до вищих рівнів розвитку і підвищенням пластичності органу зростає відносна незалежність функції від будови і можливість функціональної зміни діяльності без зміни будови. Це положення набуває особливого значення для розуміння співвідношення мозку і психіки у людини. Але залежність між будовою органу і його функціями не однобічна; не лише функція залежить від будови, але і будова від функції.

Та як би там не було, не підлягає сумніву те, що організм взагалі і особливо найбільш активні його органи (до яких в першу чергу, звичайно, відноситься мозок) в процесі свого функціонування піддаються більш менш значній перебудові, обробці, шліфовці, так, що зрілі їх форми в онтогенетичному розвитку формуються під впливом функцій органу, вироблюваної ним роботи. Таким чином, в остаточній своїй формі орган є продуктом не самого по собі функціонального дозрівання, а функціонального розвитку: він функціонує, розвиваючись, і розвивається, функціонуючи.

В цьому відношенні істотний інтерес, як нам здається, представляє напрям робіт І.І. Шмальгаузена, який, виходячи з єдності або паралелізму мутаційних і модифікаційних змін, прагне показати, як відбір відносно активних органів здійснюється на фоні або основі функціональних модифікацій, в наслідок чого напрям природного відбору і еволюції, що здійснюється за допомогою нього, визначається адаптивними функціональними модифікаціями. [7; с.347]

Таким чином, можна сказати, що прямо або побічно спосіб життя грає визначальну роль в розвитку, будові і функції, в їх єдності, причому вплив життя на будову опосередкований функцією. Лише визнання цього положення створює біологічні природничонаукові передумови для єдиного цілісного вчення про розвиток, в яке вчення про антропогенез органічно входить визначальною ланкою.

Діяльність же або поведінка організму, що володіє психікою, включає психічні компоненти. Зміна психічних компонентів діяльності, змінюючи взаємини з середовищем, змінює умови діяльності, а обумовлена цим зміна діяльності спричиняє за собою в ході розвитку зміну і механізмів цієї діяльності, зокрема мозку. Залежність змін в будові мозку людини від реальних умов її життя і діяльності була опосередкована змінами в рецепції, новою значущістю, яку набув новий вигляд відчуттів.

1.2. Проблема співвідношення мозку і психіки

Проблема співвідношення психіки і мозку належить до найважливіших проблем психофізіології. Довгий час мозок вважався своєрідним «чорним ящиком», а в свідомості більшості людей принципова відмінність між душею і тілом була непорушна. Але поступово мозок стали розглядати, як матеріальний субстрат психіки, що має складну організацію. Перші спроби представити психічні процеси, як функції певних ділянок мозку робилися ще в середні віки, коли філософи і натуралісти вважали за можливе такі функції як уяву, мислення, пам'ять, розміщати в три мозкові шлуночки. Але дійсне дослідження проблеми взаємозв'язку мозку і психічних функцій почалося в XIX ст., і в даний час можна виділити чотири основні підходи, що склалися в науці, які по різному відповідали на головне питання: як же зв’язані психічні функції з мозком. Це вузький локалізаціонизм (або психоморфологічна концепція), антилокалізаціонизм (або концепція еквіпотенціальності), еклектична концепція і теорія системної локалізації вищих психічних функцій (ВПФ). [7; с.349]

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Тренінг як психопрофілактичний метод

План Вступ I. Сутність тренінгу і початок роботи Вступне слово Знайомство II. Структура тренінгу Свій задум Важливі кроки Скільки і як часто Сценарій теми Психогімнастика в ПТ Висновок Список літератури Вступ Груповим формам психологічної роботи присвячена безліч різних матеріалів — теоретичних, методичних, дослідницьких. Проте, на мій погляд, ця тема залишається невичерпною. Сьогодні не можна уявити собі практичної діяльності психолога, психотерапевта, медика без різних видів групової роботи з дітьми і дорослими. ...

Мова жестів

У первісному суспільстві люди розуміли одне од­ного виключно за допомогою жестів. Цей вид спіл­кування не зник і дотепер, хоча й дуже змінився. Сучасна людина входить у велику кількість кон­тактів, зокрема короткотермінових. На початково­му етапі спілкування особливу роль відіграють не-вербальні (несловесні) засоби. Перше враження— це надзвичайно важливий момент, який може ста­ти психологічним містком до розвитку стосунків, або, навпаки, бар'єром у подальшому спілкуванні. Це взаємна оцінка одягу, пози, виразу очей, ...

Спілкування. Його етика, психологія, проблеми, особливості

ЗМІСТ Вступ Проблема етики і психології спілкування історії філософської і психологічної думки. основні напрямки сучасної психології. Заходи і проблеми психології міжособистісного спілкування. Спілкування як багатоплановий психологічний процес. Особливості загального і ділового спілкування. Сприймання і розуміння в процесі спілкування. Спілкування як комунікація. Спілкування як взаємодія. Додатки Висновки Список використаної літератури ВСТУП Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і ...