Search:

Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Появу вузького локалізаціонизма пов’язують з ім'ям відомого австралійського анатома Френсиса Галя (1758-1828). Відзначивши, що окремі захворювання пов’язані з пошкодженням тих або інших ділянок мозку, він запропонував, що «складні здібності людини інтимно пов’язані з окремими, строго обмеженими ділянками мозку, які, розростаючись, утворюють відповідні опуклості на черепі, що дозволяють визначити індивідуальні відмінності в здібностях людини». Ф.Галь вважав, що існують певні співвідношення між особливостями психічного складу людей і формою їх черепа. Цю залежність він пояснював відмінностями в інтенсивності зростання різних областей кори. [7; с.349]

Співробітник Галя Шпурцхейм поширював дані ідеї під назвою «френологія» і добився їх широкого визнання. У першій чверті XIX ст. френологія була популярна не менше, ніж сто років опісля - психоаналіз. [7; с.349]

По суті це була перша спроба прив’язати конкретну функцію до строго обмеженої ділянки мозку, але на жаль, теорія не спиралася на серйозні дослідження і піддалася обґрунтованій критиці.

Корінний перелом в дослідженні мозку настав в 1861 р., коли французький анатом Поль Брока описав хворого з грубими порушеннями моторної мови (хворий не міг виголосити жодного слова при повному збереженні руху губ, мови, гортані). Зробивши після смерті хворого розтин, він передбачив, що дефект був викликаний пухлиною в задній третині лобової звивини лівої півкулі. Таким чином вперше клінічно був доведений зв'язок психічної функції з певною ділянкою мозку. У 1873 р. німецький психіатр Карл Вернике описав випадок, коли ураження іншої ділянки мозку (задній третині верхньої скроневої звивини лівої півкулі) викликала чітку картину порушення розуміння чутної мови. У ці ж роки були знайдені «центр понять», «центр письма», «центр орієнтування в просторі». У 1934 році на матеріалі черепно-мозкових поранень часів першої світової війни К.Клеймен склав карту локалізації психічних функцій. [2; с.547]

Е.Д. Хомська виділяє основні положення вузького локалізаціонизму:

- функція розглядалася як нерозкладна на компоненти психічна здатність, яка співвідноситься з певною ділянкою мозку;

- мозком, у свою чергу, є сукупність різних «центрів», кожен з яких цілком завідує певною функцією;

- під локалізацією розумілося безпосереднє накладання психічного на морфологічне. [2; с.547]

Представниками іншого напряму антилокалізаціонизма були фізіологи М.Флуранц, К.Гольдштейн, Гольц, К. Лешлі і психологи Вюрцбургської школи. Мішель Флуранц стверджував, що мозок не можна ділити на окремі частини, кора однорідна і рівноцінна, як будь-яка залоза. І мозок продукує психіку так само як печінка – жовч. Вони прийшли до висновку, що порушення функції не залежить від місця пошкодження («закон еквіпотенціальності»), але пропорційно величині пошкодження («закон дії маси»). [2; с.547]

Розглянемо основні методологічні положення антилокалізаціонистів:

- психічна функція є нерозкладна на компоненти, психічну здатність;

- локалізація функції є безпосереднім співвідношенням психічним і морфологічним;

- мозок - це однорідне ціле, рівноцінне і рівнозначне для всіх психічних функцій у всіх відділах;

- психічна функція рівномірно пов’язана зі всім мозком.

Дж. Хьюлінгс Джексон висловлював припущення, що до мозкової організації складних форм психічних процесів слід вважати з позиції рівня їх побудови, і передбачив ієрархічний підхід до будови нервових центрів. Ці положення були розвинені пізніше Монаковим, Хедом, Гольшдтейном. Згідно еклектичної концепції локалізувати в певних ділянках можна лише відносно елементарні сенсорні або моторні функції, а вищі психічні функції пов'язані зі всім мозком рівномірно. [2; с.547]

Існувала і відверто ідеалістична теорія, якої дотримувалися такі крупні фізіологи, як Г.Гельмгольц, Ч.Шерінгтон, Е.Едріан, Дж.Экла, що заперечували саму можливість зв'язати мозок і психіку.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Міжособистісне розуміння

Реальний механізм взаємодії можна зрозуміти на ос­нові аналізу того, як виникає взаєморозуміння між її учас­никами. Від ступеня розуміння людини людиною залежать їхні спільні дії. Якщо стратегія взаємодії визначається кон­текстом соціальної діяльності, то ЇЇ тактика залежить від рівня міжособистісного розуміння. Стадії міжособистісного розуміння Процес міжособистісного розуміння (інша його по­ширена назва — соціальна перцепція) у загальному вигляді можна визначити як формування у свідомості людини обра­зу іншої людини. Це ...

Напрями виховання та їх загальна характеристика

Розумове виховання Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання. Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини. Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового ...

Відчуття та діяльність

Поняття про відчуття як початкову ланку пізнавального процесу Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн­туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй­мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз­починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні. ...