Search:

Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Появу вузького локалізаціонизма пов’язують з ім'ям відомого австралійського анатома Френсиса Галя (1758-1828). Відзначивши, що окремі захворювання пов’язані з пошкодженням тих або інших ділянок мозку, він запропонував, що «складні здібності людини інтимно пов’язані з окремими, строго обмеженими ділянками мозку, які, розростаючись, утворюють відповідні опуклості на черепі, що дозволяють визначити індивідуальні відмінності в здібностях людини». Ф.Галь вважав, що існують певні співвідношення між особливостями психічного складу людей і формою їх черепа. Цю залежність він пояснював відмінностями в інтенсивності зростання різних областей кори. [7; с.349]

Співробітник Галя Шпурцхейм поширював дані ідеї під назвою «френологія» і добився їх широкого визнання. У першій чверті XIX ст. френологія була популярна не менше, ніж сто років опісля - психоаналіз. [7; с.349]

По суті це була перша спроба прив’язати конкретну функцію до строго обмеженої ділянки мозку, але на жаль, теорія не спиралася на серйозні дослідження і піддалася обґрунтованій критиці.

Корінний перелом в дослідженні мозку настав в 1861 р., коли французький анатом Поль Брока описав хворого з грубими порушеннями моторної мови (хворий не міг виголосити жодного слова при повному збереженні руху губ, мови, гортані). Зробивши після смерті хворого розтин, він передбачив, що дефект був викликаний пухлиною в задній третині лобової звивини лівої півкулі. Таким чином вперше клінічно був доведений зв'язок психічної функції з певною ділянкою мозку. У 1873 р. німецький психіатр Карл Вернике описав випадок, коли ураження іншої ділянки мозку (задній третині верхньої скроневої звивини лівої півкулі) викликала чітку картину порушення розуміння чутної мови. У ці ж роки були знайдені «центр понять», «центр письма», «центр орієнтування в просторі». У 1934 році на матеріалі черепно-мозкових поранень часів першої світової війни К.Клеймен склав карту локалізації психічних функцій. [2; с.547]

Е.Д. Хомська виділяє основні положення вузького локалізаціонизму:

- функція розглядалася як нерозкладна на компоненти психічна здатність, яка співвідноситься з певною ділянкою мозку;

- мозком, у свою чергу, є сукупність різних «центрів», кожен з яких цілком завідує певною функцією;

- під локалізацією розумілося безпосереднє накладання психічного на морфологічне. [2; с.547]

Представниками іншого напряму антилокалізаціонизма були фізіологи М.Флуранц, К.Гольдштейн, Гольц, К. Лешлі і психологи Вюрцбургської школи. Мішель Флуранц стверджував, що мозок не можна ділити на окремі частини, кора однорідна і рівноцінна, як будь-яка залоза. І мозок продукує психіку так само як печінка – жовч. Вони прийшли до висновку, що порушення функції не залежить від місця пошкодження («закон еквіпотенціальності»), але пропорційно величині пошкодження («закон дії маси»). [2; с.547]

Розглянемо основні методологічні положення антилокалізаціонистів:

- психічна функція є нерозкладна на компоненти, психічну здатність;

- локалізація функції є безпосереднім співвідношенням психічним і морфологічним;

- мозок - це однорідне ціле, рівноцінне і рівнозначне для всіх психічних функцій у всіх відділах;

- психічна функція рівномірно пов’язана зі всім мозком.

Дж. Хьюлінгс Джексон висловлював припущення, що до мозкової організації складних форм психічних процесів слід вважати з позиції рівня їх побудови, і передбачив ієрархічний підхід до будови нервових центрів. Ці положення були розвинені пізніше Монаковим, Хедом, Гольшдтейном. Згідно еклектичної концепції локалізувати в певних ділянках можна лише відносно елементарні сенсорні або моторні функції, а вищі психічні функції пов'язані зі всім мозком рівномірно. [2; с.547]

Існувала і відверто ідеалістична теорія, якої дотримувалися такі крупні фізіологи, як Г.Гельмгольц, Ч.Шерінгтон, Е.Едріан, Дж.Экла, що заперечували саму можливість зв'язати мозок і психіку.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку

Поняття про відчуття Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин. Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких ...

Емоції і почуття

Емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні. Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта. Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із ...

Основні стилі поведінки при розв’язанні конфліктів

Можливість виникнення конфлікту існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій, інтересів та особистісних особливостей. Конфлікт – це невід’ємна особливість всякого процесу соціального розвитку. Для всіх видів конфліктів характерним є: наявність не менше двох сторін, які контактують між собою; взаємонесумісність цінностей і намірів сторін; протиставлення діянь одної сторони іншій і навпаки; поведінка, направлена на ...