Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Жодне з розглянутих напрямів дослідження не дозволяло виявити справжні механізми психічної діяльності людини. Для вирішення цього завдання необхідно було переглянути методологічну основу вивчення взаємозв’язку психічних функцій і мозку. Підсумком стала поява теорії системної динамічної локалізації психічних функцій А.Р. Лурія.

Дана концепція заснована на розумінні психічних явищ як системних якостей фізіологічних функцій. Основоположним є принцип динамічної організації психічних функцій, сформульований І.П. Павловим і розвинений А.Р.Лурія і Л.С. Виготським. Павлов виділив в корі великих півкуль «ядерні зони аналізаторів» і «розсіяну периферію» і спільно з А.А. Ухтомським сформулював принцип динамічної локалізації функцій, як складної взаємодії збудливого і гальмівного процесів на різних елементах системи аналізатора, завдяки чому створюється у відповідь діяльність організму. [2; с.547]

А.Р. Лурія і Л.С. Виготський переглянули такі поняття, як «функція», «локалізація» і «симптом». Центральне для нейропсихології поняття «Вищі психічні функції» було введене Л.С. Виготським, а потім детально розроблене А.Р. Лурія. «Під вищими психічними функціями (ВПФ) розуміються складні форми свідомої психічної діяльності, здійснювані на основі відповідних мотивів, регульовані відповідними цілями і програмами і що підкоряються всім закономірностям психічної діяльності» [6; c.254]

Завдяки цьому підходу психічну функцію стали розглядати не як просту здатність, не як відправлення тій або іншій тканині мозку, а як психологічну систему, що володіє складною психічною будовою і що включає багато психологічних компонентів. Таке розуміння функції як функціональної системи ґрунтується, по-перше, на представленні рухливості вхідних в її склад частин (наявність постійного завдання, здійснюваного за допомогою змінних засобів) і по-друге, на тому, що складний склад функціональної системи завжди включає цілий набір аферентних (що набудовуються) і еферентних (здійснюваних) компонентів.

З цієї точки зору локалізація ВПФ є системним процесом на основі багатокомпонентного складу функціональної системи. ВПФ, як складні функціональні системи, повинні охоплювати складні функціональні системи спільно працюючих зон мозку, кожна з яких вносить свій вклад до здійснення складних психічних процесів.

А.Р.Лурія і Л.С.Виготський сформулювали концепцію системної динамічної локалізації ВПФ, згідно якої будь-яка психічна діяльність людини є складною функціональною системою, що забезпечується цілим комплексом спільно працюючих апаратів мозку. Ці функціональні системи формуються в онтогенезі і можуть динамічно перебудовуватися в залежності від конкретного завдання. Вони мають подвійний принцип будови – вертикальний і горизонтальний. Таким чином психічна функція будь-якої складності здійснюється за участю цілого ряду кіркових зон, підкірки, активізуючої системи мозку і, отже, не може бути локалізована в якійсь одній ділянці кори. Один і той же апарат може перебудовуватись для забезпечення різних видів діяльності.

Висновки

В ході розвитку, і будова мозку і його психофізичні функції в справжній єдності виступають і як передумова, і як результат способу життя, що змінюється в ході розвитку. Всі психічні утворення і властивості не лише виявляються, але і формуються в нім – під контролем біологічних форм існування у тварин, історичних форм суспільного життя у людини.

Не можна розглядати властивості мозку як якусь першопричину властивостей психіки, тим самим у відомому сенсі протиставлячи їх один одному. Мозок і психіка, будова мозку і його психофізичні функції розвиваються в справжній єдності. Таким чином, взаємини між психікою і мозком виявляються невимірно тонше, складніше і тісніше – в сенсі їх взаємозв'язку і взаємообумовленості, – чим це представляється, коли, виходячи з будови мозку, розглядають його функції взагалі і психічні зокрема лише як похідні від будови, не враховуючи залежності будови від функції і як будови, так і функції в їх єдності – від образу життя.

Подібні реферати:

Відчуття та діяльність

Поняття про відчуття як початкову ланку пізнавального процесу Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн­туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй­мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз­починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні. ...

Емоції і почуття

Емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні. Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта. Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із ...

Почуття. Види почуттів. Розвиток почуттів

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо. В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо. Згідно з І.П.Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є динамічні стереотипи, ...