Search:

Форма держави

наявність безумовного права виходу із складу конфедерації у кожного з її суб’єктів (14, с.98)[14].

Конфедерація – це досить нестійка, перехідна форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і нині офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рік існувала конфедерація Сенегамбія, що об’єднувала Сенегал і Гамбію.

Щодо України то, як свідчить історичний розвиток України, вона упродовж 70 років входила до складу федеративної держави, якою був Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 1922 – до 1991рр.). Але й за тих часів Україна залишалась за своїм політично – територіальним устроєм унітарною державою. На сьогоднішній день Україна є унітарною державою за статтею 2 пунктом 2 Конституції України.

Принцип Унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному0 та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2 Конституції України). Існуючий поділ України є адміністративно – територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно – територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ і Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форм державного устрою України як унітарної держави (15, с. 162)[15].

Отже, можна узагальнити, що:

за своєю суттю державний устрій – це поняття, що охоплює все коло питань щодо державного ладу в організаційному від ношені, являє собою певний тип держави, який виявляється в політичних, економічних, соціальних основах і принципах організації держави, правового статусу громадян цієї держави, територіального устрою держави і системи державних органів;

за своїм змістом державний устрій – це певний механізм держави, тобто має організаційні основи української держави;

за своєю формою державний устрій – це територіальна або національно – територіальна організація державної влади, що поділена на окремі складові частини, які перебувають у тісному взаємозв’язку між собою і вищими органами держави, тобто це поняття щодо всього кола питання про внутрішній поділ держави на складові частини, їх правове становище, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими частинами (16, с.86)[16].

4.Державно – правовий режим

У вітчизняній юридичній науці питання про державно – правовий режим вивчене недостатньо. В умовах недослідженості цієї проблеми питання про роль державно – правового режиму в структурі державного ладу конкретної країни у межах досліджень не розглядалося по суті. Незаперечним було лише те, що деякі наслідки еволюції державно – правового режиму не справляли суттєвого впливу на державний лад і не відігравали особливої ролі в його структурі. Хоча державно – правовий режим має важливе значення у формуванні будь –якої держави. Варто зауважити ще й те, що при дослідженні проблеми державно – правового режиму виникало безліч суперечностей про не розмежованість характеристик політичного і державного режимів.

Державно – правовий режим – це сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства (17, с. 37)[17].

Це поняття відповідає на поняття здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою, а також настільки реально громадяни впливають на стан державних і суспільних справ. Поняття державно – правового режиму не слід ототожнювати з поняттям “політичний режим”, хоча за значенням вони і близькі одне до одного. Останнє поняття має ширше значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, що визначається поняттям “державно - правовий режим”, а й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи – політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.

Розрізняють демократичний і антидемократичний державно – правові режими.

Демократичний режим – це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

Політичний режим є настільки демократичний, наскільки держава гарантує людині прояв її свободи у трьох аспектах: як індивідуальну (особисті); як соціальному суб’єкту (члену громадських і професійних груп, інших інститутів суспільства); як громадянинові (підданцю держави), міра свободи якого конституційно визначена і гарантована.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

У рідній державі – ЗУНР

Листопадовий зрив в 1918 році в Львові проголошення Західноукраїнської народної Республіки, народне піднесення, акт Злуки на Софіївському майдані в Києві засвідчили високу національну свідомість галицьких українців, їхнє прагнення мати свою незалежну соборну українську державу. У Коломиї під ту пору виходило кілька часописів “Покутський вісник”, “Січовий голос”, “Новини, “Учительський голос”. У “Галицькі накладні” відомого видавця Якова Оренштайна, який після першої світової війни перебрався до німецького міста Леойпціга, ...

Злочини та покарання за Законами Ману

Найдавніші індійські держави виникають у ІІІ тисячолітті до н.е. Територію Індії населяли чисельні племена і народи, які самостійно виробили своєрідні форми культури, зокрема в техніці землеробства. Археологічні розкопки, що проводились у Мохенджо-Даро і Хараппі, дають можливість думати про існування державної влади, про майнову диференціацію суспільства. Важливим видом господарювання було землеробство; існували різноманітні ремісничі виробництва, була розвинена торгівля. Майнове розшарування сприяло появі держави. У ...

Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем. Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки

Звичаєво-общинна група (підтип) правових систем — це сукуп­ність правових систем, які сформувалися на основі норм-звича­їв, що склалися природним шляхом, а також правових норм, запозичених від колоніальних держав. Цю групу складають пра­вові системи країн, що розвиваються, Африки і Мадагаскару (Малагасійська Республіка). Своєрідність звичаєво-общинної групи правових систем Афри­канського континенту полягає у тому, що звичаєве право: 1) визнається більшістю населення як регулятор суспільних відносин, особливо за межами міст. ...