Search:

Рим та Карфаген

Реферати » Історія Всесвітня » Рим та Карфаген

БОРОТЬБА РИМУ ТА КАРФАГЕНУ ЗА ОПАНУВАННЯ ЗАХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОРЯ В РОКИ ПЕРШОЇ ПУНІЧНОЇ ВІЙНИ (264 – 241 рр. до н.е.)

Кожна війна має своїх героїв, антигероїв та причини, через які вона виникла. Війни без причин не буває, оскільки безглуздо жертвувати життям сотень, тисяч, мільйонів людей заради особистої втіхи, видовища чи забави. Головними причинами римо-карфагенських протистоянь є соціально-економічні протиріччя, які постають тим ядром, на основі якого можна окреслити реальну картинку минулого, зрозуміти сутність подій і конфронтації між Римом і Карфагеном.

Боротьба між Римом та Карфагеном була жорстокою і довготривалою й охоплювала значні території тогочасного світу. Протягом більше ста років з перервами вони боролися між собою; вони билися, як дикі звірі, завдаючи шкоди мирним жителям. Між ними було три війни – вони називалися Пунічними війнами (Неру, 129).

Пунічні війни відображали смертельну сутичку між Римом і Карфагеном за панування на Західному Середземномор’ї і були прямим наслідком політики територіальних загарбань ворогуючих сторін (Школа, 31).

Рим вів постійні війни з своїми сусідами. За період з 382 до 275 рр. до н.е. відбулося близько 10 великих війн, внаслідок яких римляни підкорили весь Аппенінській півострів (Історія і релігія, 150).

Завоюванням Італії не було завершено римську експансію. Римляни були зацікавлені у війні як у способі привласнення багатства, розширення земельного фонду, а також поширення влади римського народу та системи експлуатації підкорених територій. Війни збагачували всіх учасників, але очікування військової здобичі зумовлювало певне ставлення римського суспільства до війни, яке мислило скоріш категоріями грабежу та загарбання, ніж виробництва. Військовий успіх вважався найбільш належним джерелом багатства (Школа, 31).

Війна була невід’ємною частиною всього римського способу життя. Військова слава була важливою передумовою політичної кар’єри. Досвід ведення війни (участь у 10 кампаніях) був обов’язковим для кандидатів на посади магістратів (Школа, 31).

Римляни не могли не воювати і предметом їхньої подальшої експансії став острів Сицилія, який в давнину називали ,,житницею”. Проте на острові вже була досить міцна грецька держава Сіракузи, решта території була захоплена Карфагеном (Історія і релігія, 150).

У той час, як в Італії посилювався вплив Риму, в Північній Африці наймогутнішою державою був Карфаген – фінікійська колонія в Північній Африці. Карфагеняни були чудовими моряками і підприємливими купцями. За державним устроєм Карфаген був республікою, яка ще більше, ніж римська, була республікою багатіїв. Це була міська республіка з величезною кількістю рабів (Неру, 128-129).

Карфаген поширив свою владу на інші колонії і за їх співучасті утворив велику державу, що від Сицилії й Сардинії на сході сягала аж до Іспанії й узбережжя Атлантичного океану. Свої володіння карфагенці старанно пильнували, не допускаючи до них нікого з чужинців (Крип’якевич, 290).

Пунійці (так римляни називали карфагенян) здавна прагнули закріпитися на багатій Сицилії. У V ст. до н.е. вони невдало воювали з коаліцією грецьких полісів на чолі з Сіракузами. Починаючи з 409 р. до н.е. пунійці здійснюють ряд десантних операцій з метою закріплення на острові. Ці війни з Сіракузами продовжувались протягом усього IV ст. до н.е. У 315 – 306 рр. до н.е. відбулася ще одна безрезультатна війна Карфагена та Сіракуз, в результаті якої сторони зберегли свої колишні володіння. Нарешті у першій половині ІІІ ст. до н.е. Карфагену вдалося утвердитись на значній частині Сицилії та забезпечити собі панування на заході Середземного моря.

Таким чином, карфагеняни здійснили кілька тривалих та кровопролитних війн за Сицилію, тому після такої важкої боротьби вони не могли допустити появи на острові римлян (Школа, 32).

В той же час народні збори Риму виступили з вимогою поширити впливи Римської держави на морі і для їх забезпечення здобути сусідню Сицилію. Рим не міг погодитися з тим, щоб поряд залишалася торгова база фінікіян (Крип, 292-293) і не хотів змиритися із торговою гегемонією Карфагену в Західному Середземномор’ї, що і відобразилось у прагненні оволодіти Сицилією (Енц). Інтереси двох найсильніших держав Середземномор’я увійшли у непримириме протиріччя (Школа, 32).

Отже ,,каменем спотикання” між двома потужними державами античного світу став острів Сицилія – давня вотчина карфагенян. За словами римського історика Флора ,,вона була ласим шматком, який ніби був під рукою і, водночас, відірваний від материка”. Майбутня здобич приваблювала своїми містами і землями, де легко можна було збагатитись. Однак римляни в Сицилії були небажаними гостями і в плани карфагенян їхня поява явно не входила.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Зміцнення чеського королівства у XIII столітті

Зміст Вступ .3 РОЗДІЛ 1. Зміцнення феодального ладу в Чехії в ХІІ-ХІІІ ст .5 РОЗДІЛ 2. Територіальний устрій Чехії в ХІІІ ст .7 Колонізація і її особливості в Чехії .7 Виникнення міст 11 Розділ 3. Соціально-Економічний розвиток Чехії 15 Розвиток ремісничого виробництва і торгівлі 15 Політична і суспільна структура держави 18 Зовнішня політика Пржемисла Оттокара II…………………… .……….20 Чеська держава в часи правління Вацлава ІІ 24 Висновки 28 Список використаної літератури 30 Вступ Метою курсової роботи є дослідити ...

Стародавньосхідні деспотизми

Державний устрій країн Стародавнього Сходу. Суспільний лад. 1. На Сході перехід від первісності до цивілізації супроводжувався розвитком іригаційного землеробства. Створення іригаційних систем вимагало організації колективної праці великого числа людей, зусиль усієї країни в цілому. Складно було і підтримувати в порядку систему каналів. Усі ці роботи неможливо було здійснити без твердої організації, без сильної централізованої влади. У результаті у всіх древніх східних цивілізаціях склалася особлива форма держави – ...

Ідеологічні засади державотворення в Польщі, Чехії і Болгарії в ІХ-ХІ ст

Виникнення початкових форм суспільної думки і політичної ідеології в зарубіжних слов’янських країнах є підстави відносити до того часу, коли виникають перші політичні об’єднання. Витоки суспільної думки знайшли своє відображення в легендах про походження тих чи інших племен або племінних союзів. Деякі відомості збереглись у більш пізніх джерелах ХІ-ХІІ ст., наприклад, в “Апокрифічному болгарському літописі”, “Чеській хроніці” Козьми Празького, “Хроніці” Галла Аноніма, “Повести временных лет” тощо. У рамках ранніх об’єднань ...