Search:

Рим та Карфаген

Отже, Карфаген для Риму залишався небезпечним суперником (Крип, 307), і римляни, з метою повного знищення Карфагену, нав’язали йому Третю Пунічну війну (Неру, 130).

Привід для вторгнення римляни знайшли швидко. Річ у тому, що після II Пунічної війни, зазнавши поразку від Рима і втративши свої західні володіння і ринки, Карфаген не розгубився. Він енергійно став розвивати свою східну торгівлю, особливо з Єгиптом і навіть з Понтом.

В цей же час Рим активно допомагав карфагенському сусіду, царю Нумідії – Масиніссі (Шофман, 152). За свої послуги він дістав від Рима вільну руку у відносинах з Карфагеном. Це був талановитий володар, що захоплено працював над розбудовою своєї держави, – привчив своїх кочовиків до осілого життя, поширював управу землі, будував міста. Але неродючі степово-пустельні простори, над якими він мав владу не вдовольняли його, й він намагався добути собі кращі терени від карфагенців. Все поширюючи свої займанщини, він оточив довкола Карфаген. Карфагенський сенат безнастанно скаржився на Масиніссу до Рима, але безуспішно: римляни стояли на боці свого союзника (Крип, 307).

В той же час, у внутрішньополітичному житті Карфагена, що визначалося боротьбою трьох “партій”: проримської, пронумідійської та демократичної, яка прагнула відновити могутність Карфагена, остаточно перемогла остання (Циркін, 68). Це посприяло тому, що у 150 р. дійшло до відкритої війни Карфагена з Масиніссою. Карфагенські полководці несподівано з 50 000 війська рушили на Масиніссу, думаючи цілком знищити його країну. Але нумідійський король виявився надзвичайно спритним вождем і, хоч був неприготований, у вирішальній зустрічі розгромив карфагенську армію. Тепер він мав відкритий шлях на Карфаген. Але, як добрий політик, затримався перед воротами і послав скаргу до Риму, що карфагеняни порушили мир (Крип, 307). Згідно ж із угодою 201 р. до н.е. Карфаген не мав права оголошувати війну без дозволу римського сенату. Але Карфаген не міг стерпіти зухвалу поведінку союзника римлян і, порушуючи умови договору 201 року до н.е., розпочав з ним боротьбу. Це Рим використовував як привід, щоб розправитися зі своїм противником (Шофман, 153).

Карфагенський сенат старався залагодити справу, але всі його намагання були даремними(Крип, 307).

Рим не задовольнився цією покорою і за ініціативою Катона і під тиском його прихильників у 149 році до н.е. до Африки була направлена велика римська армія для розправи із давнім суперником Рима (Іст. і рел., 155).

Римські легіони причалили під Утикою, й консули зажадали, щоб Карфаген видав усю зброю (Крип, 307). Щоб врятувати місто, мешканці Карфагена вирішили пристати на всі умови. Вони видали римлянам 300 заручників, здали їм всю зброю і бойові запаси. Карфаген був обеззброєний (Іст. і рел., 155). Але тоді римські представники проголосили Карфагену постанову свого сенату, щоб усе населення залишило місто й перенеслося на 15 км у глибину суходолу, бо місто римляни вирішили знищити (Крип, 307). З цим карфагеняни ніяк не могли згодитися. Вони зачинили свої ворота, відпустили рабів на волю і почали активно озброюватися, щоб захищатися до кінця. Вдень і вночі кувалася зброя, будувалися метальні машини, зміцнювалися оборонні міські стіни. Жінки віддавали своє волосся для виготовлення канатів. В місто звозилося продовольство. Римляни із жахом побачили, що Карфаген готовий до оборони. На чолі оборони був поставлений досвідчений воєначальник Гасдрубал (Шофман, 153-154).

Облога міста розпочалася в тому ж 149 р. до н.е. Героїчний опір карфагенского народу тривав три роки. Взяти місто штурмом римляни не могли (Іст. і рел., 155). Гасдрубал добре організував оборону, забезпечив місту стабільне постачання продовольства. За його сприяння інші фінікійські міста активно допомагали оборонцям, він навіть зумів здобути прихильність частини нумідійців (Крип, 308). Але всі надії карфагенян перекреслив, обраний в 147 р. до н.е. консулом, Сципіон Еміліан, який енергійно продовжив війну в Африці (Шофман, 153). Син Луція Емілія Павла і прийомний онук Сципіона Африканського, Публій Сципіон Еміліан, що увійшов до історії як Сципіон Молодший, обидва імені носив з гідністю. В 147 р. до н.е. Сципіон Еміліан приймає командування римською армією в Африці (Дюп, 189).

Незабаром після прибуття Сципіона Еміліана змінилася стратегія римської армії. Новоспечений керівник армії склав новий план облоги, оточив місто довкола валами, зачинив доступ до порту і крок за кроком просувався вперед. У Карфагені не стало засобів до існування, почалися голод і епідемічні хвороби. Становище оборонців ставало все безнадійнішим, так що Гасдрубал пробував уже йти на переговори з римлянами, але Сципіон виявив тверду непоступливість (Крип, 309). Навесні 146 р. до н.е. він почав штурм міста. Рішучим нападом Сципіон Еміліан узяв Карфаген, потім послідували міські бої в кожному будинку. Протягом шести днів кипів бій на вулицях міста. Лише на сьомий день римлянам вдалося узяти Бірсу – акрополь Карфагена. Гасдрубал зі своєю сім’єю і з римлянами-перебіжчиками сховалися в храмі Ескулапа, будучи готовими спалити себе. Але у вирішальний момент карфагенський воєначальник не витримав (Дюп, 190). Гасдрубал із старшиною вийшов із замку з оливковим гіллям – ознакою миру, вийшов назустріч Сципіонові й упав до ніг переможця. Його жінка виказала силу духу, бо вбила своїх дітей і разом з ними кинулася у вогонь. Так у 146 р. до н.е. римляни здобули Карфаген (Крип, 309).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Законодавча база розвитку сільської кооперації в Російській імперії 19-20 ст.

Проблема урядової політики Російської імперії щодо кооперації є одним із основних питань дослідження її законодавчої бази. Характер, місце і роль кооперації в соціально-економічному житті суспільства визначилися характером державної законотворчості. До початку XX століття діяльність кооперативних товариств у царській Росії не виходила за межі суто внутрішніх матеріально-організаційних питань, оскільки кооперативний рух, як правило, очолювався ліберальними урядовцями чи позитивно настроєними поміщиками. У 1871 р. за їх ...

Аденауер Конрад. Політичний портрет

Федеральний канцлер ФРН (1949-1963 рр.), міністр закордонних справ (1951-1955 рр.). Правління Аденауера склало цілу епоху повоєнного відновлення Західної Німеччини, створення ФРН, її вступу в Західноєвропейський союз і НАТО. У 1955 році встановив дипломатичні стосунки з Радянським Союзом. Конрад Аденауер народився 5 січня 1876 року в Кельні у родині секретаря міського суду. Він був третім сином у родині. Пізніше народилися ще дві сестри. Добропорядні батьки Конрада сповідали католицьку віру. Дітям передалася їхня ...

Лицарі середньовіччя

Навколо лицарів, яких одні називають безстрашними воїнами, відданими васалами, захисниками слабких, шляхетними слугами прекрасних дам, галантними кавалерами, а інші — хитливими в бої, що порушують своє слово, жадібними грабіжниками, жорстокими гнобителями, дикими ґвалтівниками, чванливими невігласами, вертілася в сутності історія європейського середньовіччя, тому що вони в ті часи були єдиною реальною силою. Силою, що потрібна була усім: королям проти сусідів і непокірливих васалів, селян, церкви; церкви — проти іновірців, ...