Search:

Рим та Карфаген

Переможці довго грабували місто. Римляни заборонили солдатам брати тільки золото, срібло та дари із храмів – як подяка богам, які допомогли їм перемогти. Вони знищили зброю, бойові машини та частину кораблів. Незабаром Сципіоном був організований грандіозний тріумф в Римі на честь перемоги над Карфагеном (Волков, 120).

Сципіон хотів зберегти місто, але за вимогою сенату Карфаген був підпалений(Дюп, 190). Він горів 17 днів. Були зруйновні арки, храми, будівлі, які простояли тут сотні років. Палали бібліотеки. Через 17 днів пожежа закінчилася. Замість прекрасного, повного життя міста до самої затоки простягнулось чорне поле руїн (Давн. Рим: іст., побут, к-ра). Після знищення міста переможці провели плугом борозну через його територію, засіяли її сіллю і проголосили прокляття на знак того, що це місце присвячується богам підземного царства (Вайнтруб, 41).

За оцінками істориків, в цій війні загинуло до 90 відсотків населення Карфагену (як повідомляють античні автори, напередодні війни в місті проживало до 700 тисяч чоловік). Всіх полонених продали у рабство, за винятком перебіжчиків, яких стратили.

Сучасні історики відмічають, що за правовими нормами того часу це були дуже жорстокі дії з боку римлян. В тодішньому цивілізованому світі населення міст, яке було взято штурмом чи здалося після довготривалої облоги, повністю не знищували. Покарання, що застосували римляни проти карфагенян, здавалося їхнім сучасникам таким страшним, як гітлерівські концтабори – людям, вихованим на юридичних нормах XIX століття (Волков, 120).

Після знищення Карфагену, частина карфагенської території була передана нумідійцям, інша – перетворена на римську провінцію в Африці (Енц).

Так закінчилася історія пунічного Карфагену. Але протягом більше п’яти з половиною століть він впливав на хід подій в Західному Середземномор’ї. За цей час була створена цікава цивілізація, що виникла як відгалуження фінікійської, але, водночас, яка набула своєрідних рис і зазвичай називається пунічною (Циркін, 69). Вона пережила загибель Карфагену і продовжувала існувати в інших західнофінікійських містах Африки, Сицилії, Сардинії, Іспанії. Так, у сардинських містах майже до III ст. н.е. будували храми за пунійським зразком, вшановували пунійських богів, використовували в написах неопунічне письмо, навіть зберігали деякі політичні інститути пунічної епохи (Вайнтруб, 44).

Пунійський вплив на лівійське населення Африки після падіння Карфагену не тільки зберігся, а навіть посилився, бо в африканські міста переселилися деякі тамтешні майстри. В боротьбі з Карфагеном постало могутнє Нумідійське царство, яке протягом певного часу відігравало величезну політичну роль у житті цього регіону. Нумідійські царі – суперники карфагенських багато що запозичили в них. Нумідійська мова, писемність, релігія, архітектура розвивалися під пунічним впливом ще багато десятиліть після знищення Карфагену (Вайнтруб, 44).

Але все ж таки ,,довга рука Риму” дотягнулася до пунічної цивілізації, залишивши від неї не так уже й багато. Однак, те, що залишилось має значну цінність (Циркін, 69).

Зі включенням Північної Африки до Римської держави там розпочався процес романізації. Однак вшановувати пунічних богів продовжували й під римськими іменами. Нові римські та старі пунійські боги часто зливалися в одному образі. За свідченням Августина, навіть на межі IV – V ст. н.е. в цих місцях говорили пунійською мовою, зберігали давні вірування. З розповсюдженням християнства на пунійську мову навіть було перекладено Біблію. Сліди пунійської цивілізації перейшли і в раннє середньовіччя. Тільки арабське завоювання, яке принесло із собою іслам та арабську мову, споріднену з фінікійською остаточно стерло старі сліди.

Проте славна держава і місто, засноване тірійцями, зробили значний внесок в історію та культуру стародавнього Середземномор’я. Розвиток цього регіону в І тисячолітті до н.е. неможливо уявити без впливу Карфагену, пунічної цивілізації та її сакральної культури (Вайнтруб, 44).

Результати Пунічних війн призвели до важливих соціальних і політичних змін в Римі і у всьому Середземномор’ї. Значний приплив рабів-військовополонених та іншої здобичі до Рима стимулювала розвиток рабовласництва. Рим перетворився з італійського поліса в найбільшу середземноморську державу, що панувала над племенами Західної і Північної Африки та Іспанії (Енц).

Після поширення римської влади за межі Італії в підкорених землях, які стають власністю римського народу, утворюються провінції. Управління провінціями здійснювалося преторами як намісниками римського народу. Провінції експлуатувалися шляхом передачі на відкуп податків і мита збирачам податків, які походили переважно із розряду вершників, що виник у ІІ столітті до н.е. В той же час Рим стає найбільшим центром банків і капіталу (всес.іст., 83).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Розкол Церкви 1054 року

Це надзвичайно складний історичний факт сягає своїм щн в античний період. Рим виховав у своїх громадян почуцття переваги над усіма. Зачарування Римом не тільки збереглося в стародавніх народів, які прийняли зристиянство, але й перейшло до варварів, які поселилися на руїнах Римської Імпереї. І не дивно. Римська єдина держава, римська культура – це були непорожні слова, а поняття з винятково цінним змістом огорнутий і овіяний славою старого Риму, єписком Римський віддавна посів видатне положення в Християнській Церкві. ...

Польща у 20 – 30-х рр. ХХ ст

План. Встановлення державної незалежності Польщі. Режим санації. 1. Внаслідок трьох поділів Речі Посполитої у XVIII ст.. між Росією, Австрією та Прусією польський народ на довго втратив свою незалежність. Майже все ХІХ пройшло підприємство знаком національно-визвольної боротьби за відновлення державності. Внаслідок повалення царизму в 1917 р. і листопадова революція 1918 р. створили сприятливі умови для відновлення незалежності Польщі. На початку 1918 р. у Королівстві Польському, що було частиною Російської імперії, а з ...

Людовік XIV

Король Франції з 1643-го року, син короля Людовіка XIII і королеви Ганни Австрійської. Людовіку було усього лише п'ять років, коли вмер його батько, і він став королем. Керування країною взяла на себе Ганна Австрійська, однак навіть досягши повноліття, він не поспішав брати управління у свої руки, надаючи перевагу займатися любовними справами, залишаючи справи державні на Ганну Австрійську і кардинала Мазаріні. Поки Людовік був неповнолітнім, регентом вважалася його мати, хоча справжнім правителем тоді був спритний ...