Search:

Рим та Карфаген

План Ганнібала вражає своєю сміливістю. Карфагенський полководець збирався вторгнутися в Італію, задля ведення війни на території ворога. Здійснити це вторгнення з моря було досить ризиковано. З часів Першої Пунічної війни Карфаген більше не мав значної переваги на морі. Переправляючи армію морем, можна було зустріти на шляху сильний римський флот. Невдалі для карфагенян морські битви призвели б до загибелі значної частини або ж навіть і усієї їх армії. Тому Ганнібал обрав шлях через Альпи – найвищу в Європі гірську систему. Цей шлях приваблював тим, що римляни ніяк не могли очікувати нападу з цієї сторони на свою країну. Римляни були впевнені, що Альпи непрохідні для ворожих військ. Їхній флот охороняв узбережжя, а римська армія була зосереджена на півдні Італії для вторгнення в Африку (Утченко, 79).

Римський план ведення бойових дій передбачав звичайний в таких випадках поділ сил армії і флоту між двома консулами 218 р. до н.е. Один із них повинен був зосередити свої війська в Сицилії і, здійснивши звідти переправу в Африку, почати воєнні дії на території ворога, поблизу самого Карфагену. Інший консул повинен був зі своєю армією переправитися в Іспанію і стримувати там сили Ганнібала (Бадак, 61).

Ганнібал першим розпочав війну, перейшовши в 218 р. до н.е. р. Ебро й завоював усю країну аж до Піренеїв (Крип,299).

Саме перехід р. Ебро, на думку багатьох античних істориків, спонукав римлян розпочинати воєнні дії. Пояснення цьому досить легке. Римляни вважали перехід Ганнібалом р. Ебро істинним порушенням укладеної 226 р. до н.е. угоди між римлянами і карфагенянами. Отже, знехтування умов договору дало підставу вважати, що війна між Римом і Карфагеном розпочалась. Звичайно, взяття Сагунту мало велике значення для початку війни, але пасивність римлян при його облозі, коли Рим не надав значної допомоги сагунтянам, хоча й міг це зробити, доводить, що саме перехід р. Ебро був основною підставою для початку війни(Вестнік,116-121).

Перейшовши Піренеї, Ганнібал рушив по морському берегу, населеному кельтськими племенами. З деякими тубільними племенами йому вдалося укласти угоду, з іншими ж довелося вести боротьбу. Галльські племена не могли перешкодити переправі Ганнібала через р. Рону. Особливо важкий був перехід через Альпи. Але геніальному карфагенському полководцеві, хоч і ціною великих втрат, все ж удалося подолати всі перешкоди, які ставили йому на шляху сувора альпійська природа і ворожі до нього кельтські племена. По той бік Альп Ганнібал дістав обіцяне заздалегідь підкріплення від галлів, незадоволених римським пануванням. Це дозволило йому дати відпочинок своїм військам, чисельність яких значно зменшилася: від 80 тисяч піхоти, 10 тисяч кінноти та 37 бойових слонів лишилося всього 20 тисяч піхоти і 6 тисяч кавалерії. Перехід військ Ганнібала через Альпи був для римлян повною несподіванкою (Машкін,166).

Консул Публій Сципіон зробив спробу затримати Ганнібала. Не чекаючи підходу іншого консула з більшою армією, він восени 218 р. до н.е. дав битву Ганнібалу біля р. Тицин і зазнав поразки. Римська армія відступила до міста Плаценції, де і з’єдналася з свіжими військами, що підходили. Ганнібалу вдалося нав’язати битву і цього разу. Заставши з’єднану римську армію зненацька, коли вона переходила р. Требію, він в кінці 218 р. до н.е. в запеклій битві розбив її. Проти Рима повстала велика частина Цизальпінської Галлії, і Ганнібал став господарем Північної Італії. За зиму 218/217 рр. до н.е. він створив з кельтів нову армію: понад 60 тис. піхоти і 4 тис. кінноти влилися в карфагенське військо, яке тепер налічувало стільки ж солдатів, скільки було на початку походу на Іспанію. Ганнібал вирішив вторгнутися на територію Середньої Італії і, піднявши повстання підкорених Римом італіків, ізолювати і розгромити Рим (Кузя,81).

Ганнібал рушив далі на південь, але не шляхом на Аримінум, де його чекали римляни, а навпростець, через недоступні проходи Апеннін, й увійшов до Етрурії. Тут у 217 р. до н.е. відбувся бій над Тразименським озером, у якому, римське військо, потрапивши у засідку, було розгромлене силами Ганнібала. У бою поліг консул Гай Фламіній, а 25000 римлян загинули або їх захопили в полон. Усіх італіків Ганнібал звільнив із неволі, заявляючи, що веде війну не з Італією, а тільки з Римом. Але його поклик поки що не мав наслідків: італійські племена відчували ще силу Римської держави (Лемб,146 – 160).

Після перемоги біля Тразименського озера Ганнібал рушив до берега Адріатичного моря, щоб забезпечити перерваний до того зв’язок з Карфагеном. Пройшовши через спустошені ним Умбрію та Піцен, Ганнібал зупинився в Апулії, де дав відпочинок своїм військам і реорганізував свою піхоту на римський зв’язок (Машкін,169).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Стародавньосхідні деспотизми

Державний устрій країн Стародавнього Сходу. Суспільний лад. 1. На Сході перехід від первісності до цивілізації супроводжувався розвитком іригаційного землеробства. Створення іригаційних систем вимагало організації колективної праці великого числа людей, зусиль усієї країни в цілому. Складно було і підтримувати в порядку систему каналів. Усі ці роботи неможливо було здійснити без твердої організації, без сильної централізованої влади. У результаті у всіх древніх східних цивілізаціях склалася особлива форма держави – ...

Зміцнення чеського королівства у XIII столітті

Зміст Вступ .3 РОЗДІЛ 1. Зміцнення феодального ладу в Чехії в ХІІ-ХІІІ ст .5 РОЗДІЛ 2. Територіальний устрій Чехії в ХІІІ ст .7 Колонізація і її особливості в Чехії .7 Виникнення міст 11 Розділ 3. Соціально-Економічний розвиток Чехії 15 Розвиток ремісничого виробництва і торгівлі 15 Політична і суспільна структура держави 18 Зовнішня політика Пржемисла Оттокара II…………………… .……….20 Чеська держава в часи правління Вацлава ІІ 24 Висновки 28 Список використаної літератури 30 Вступ Метою курсової роботи є дослідити ...

Ідеологічні засади державотворення в Польщі, Чехії і Болгарії в ІХ-ХІ ст

Виникнення початкових форм суспільної думки і політичної ідеології в зарубіжних слов’янських країнах є підстави відносити до того часу, коли виникають перші політичні об’єднання. Витоки суспільної думки знайшли своє відображення в легендах про походження тих чи інших племен або племінних союзів. Деякі відомості збереглись у більш пізніх джерелах ХІ-ХІІ ст., наприклад, в “Апокрифічному болгарському літописі”, “Чеській хроніці” Козьми Празького, “Хроніці” Галла Аноніма, “Повести временных лет” тощо. У рамках ранніх об’єднань ...