Search:

Рим та Карфаген

В самому Римі кипіла партійна робота. Тразименська катастрофа роз’єднала демократичні групи. Через невдачі римлян полководця Квінта Фабія Максима було призначено диктатором (Сергєєв,83).

Римський диктатор Фабій, уникаючи рішучої битви, слідував за карфагенською армією по п’ятах, виснажуючи її в дрібних сутичках. Ганнібал же прагнув рішучої битви, йому була потрібна перемога, щоб схилити римських союзників до від’єднання від Рима. З Апулії він поволі просунувся в Самній, а з Самнія – в Кампанію, схиляючи на свою сторону італіків. Але спроби Ганнібала поки не давали результатів: римсько-італійський союз витримував випробування. Фабій передбачливо ухилявся від рішучої битви. Крім того, йому вдалося замкнути карфагенську армію в одній з кампанських ущелин, недалеко від Казиліна, і лише військова хитрість і виняткові полководницькі здібності Ганнібала допомогли карфагенянам вирватися з оточення. Положення Ганнібала поступово погіршувалося: його сили танули, населення було ворожим, римська армія починала контролювати ситуацію (Кузя,81-82).

Проте, вичікувальна стратегія Фабія, прозваного Кунктатором (той, що не спішиться), не знаходила співчуття в більшості учасників коміцій – римських громадян, що терпіли від війни і воєнних поборів (Сергєєв,83).

Тому диктаторські повноваження Фабія Максима не були продовжені. На 216 р. до н.е. консулами були вибрані Луцій Емілій Павел і Гай Теренцій Варрон. Варрон був прихильником рішучого ведення війни і обіцяв покласти їй край того ж дня, як побачить ворога. Він представляв інтереси більшості народу. Римську ж знать, яка не сильно страждала від війни, представляв Луцій Емілій Павел. Він вважав, що у війні потрібно дотримуватися обережності (Бадак,64).

Таким чином, консулами на 216 р. до н.е. були вибрано двох людей, що дотримувалися абсолютно різних поглядів на подальше ведення війни. Обом їм було доручено командувати знов набраним військом, небаченим (за тих часів) за чисельністю: 80 тисяч піхотинців і 6 тисяч вершників. Очоливши армію, вони поділили командування по днях, тобто один день головне командування належало Теренцію Варрону, інший день – Емілію Павлу. Під командою обох консулів римське військо рушило назустріч ворогу (Утченко,84).

Влітку 216 р. до н.е. на р. Ауфіді, біля Канн, римські війська зустрілися з карфагенськими. Чисельно римські війська переважали карфагенську армію, але у Ганнібала була сильна кіннота. На чолі римської армії стояли два командири – суперники, яким доводилось битись з геніальними карфагенським стратегом. Ганнібал розташував свої війська півмісяцем. У центрі були кельти (галли та ібери), а на флангах – добірні загони карфагенської піхоти і кінноти (Машкін,170).

Як і припускав Ганнібал, римляни атакували центр його війська. Під тиском переважаючих сил супротивника загін галлів і іберів почав відходити. Продовжуючи тіснити супротивника, римська піхота втягувалася в глибину розташування його військ. В цей час карфагенська кіннота, яка легко здолала римську, почала атакувати тил наступаючої римської піхоти. Римляни припинили наступ. Задні шеренги були вимушені обернутися, щоб захищати себе від раптового нападу. Справа і зліва в атаку на римлян кинулися добірні частини лівійської піхоти (Бадак,65).

Велике римське військо виявилося оточеним з усіх боків військом меншої численності. Ряди римлян змішалися. Почалася паніка. Під градом ударів, що сипалися на них з усіх боків, римляни майже не могли чинити опору. Почалося жорстоке побиття. До кінця битви з 80-тисячної римської армії на полі битви залишилося убитих 54 тисячі, а 18 тисяч римлян було узято в полон. Серед убитих було багато знатних римлян. Загинув в цій битві і консул Емілій Павел, той, що почав цю битву, Теренцій Варрон, залишився в живих. Ганнібал втратив під Каннами всього 6 тисяч убитими (Утчен,85-86).

Перемога Ганнібала під Каннами мала широкий резонанс. На сторону Ганнібала почали переходити одна за одною общини Південної Італії. Від римлян відпала велика частина Самнія, Бруттія, значна частина Луканії. В Кампанії, куди Ганнібал попрямував після битви при Каннах, на його сторону перейшло багате місто Капуя (Бадак,65-66).

Римляни готувались до того, що Ганнібал піде на Рим, і було зроблено все, щоб створити боєздатні загони. До військової служби призвали всіх громадян, які залишалися в Римі, починаючи з сімнадцяти років. Сенат зважився на крайній захід: два легіони було складено з рабів, куплених державою. Але Ганнібал, розуміючи ситуацію, відмовився від походу на Рим (Машкін,171).

Ганнібал, використовуючи перемогу, спробував створити антиримську коаліцію. В 215 р. до н.е. він уклав договір з македонським царем Філіппом V, який зобов'язався вторгнутися до Італії. Ганнібал привернув на свій бік Сіракузьку державу і деякі грецькі міста в Сицилії. Рим опинився оточеним ворогами (Кузя,82).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Історична спадщина Гуго Гроція

1.1. Політична ситуація в Європі на початку XVII ст. Час життя і діяльності видатного голландського вченого-юриста Гуго Гроція (1583-1645 рр.) співпав з епохою початку розладу феодалізму і остаточного руйнування політичної та економічної єдності середньовічного світу Західної Європи. Проте, ця єдність ніколи не була повною. Священна Римська імперія ніколи не охоплювала всіх держав Західної Європи, не говорячи вже про Східну Європу. Всередині самої імперії єдність порушувалась боротьбою імператора то з непокірними міськими ...

Клемент Еттлі

ЕТЛІ, КЛЕМЕНТ РІЧАРД (Attlee, Clement Richard) (1883 1967), британський державний діяч, лідер Лейбористської партії. Народився 3 січня 1883 в Лондоні. Закінчив Університетський коледж Оксфордського університету, в 1905 дістав право на адвокатську практику. У 1913 1923 викладач і лектор по соціальних науках в Лондонської школі економічних і політичних наук. У роки Першої світової війни служив в танковому корпусі, отримав звання майора. У 1919 був обраний мером Степні, в 1919 1927 був олдерменом. У 1922 зайняв місце в ...

Україна у складі СРСР у 20-30-і роки

Після закінчення громадянської війни основна частина українських земель входила до складу Української СРР, де сформувалась і зміцнилась радянська форма державності. Після стрімкого дипломатичного прориву 1921 р., коли було укладено ряд угод з країнами Прибалтики та Польщею, активність УСРР на міжнародній арені поступово затухає. Це зумовлювалося як небажанням західних держав юридично визнати усі радянські республіки, так і зміцненням централізації, посиленням унітаризму, концентрацією владних важелів у руках Москви. ...