Search:

Рим та Карфаген

Перед від’їздом карфагенський полководець наказав перебити всіх італіків, які служили у нього в військах, але не захотіли покинути батьківщину. З Кротона Ганнібал вирушив до Африки, висадився в Лептісі, де провів зиму 203/202 рр. до н.е. Остання битва, яка остаточно визначила результат війни, відбулася коло міста Зами в 202 р. до н.е.(Машкін,174-175).

Коли обидва війська вже зайняли позиції, Ганнібал спробував вступити з Сципіоном в переговори. Спроба виявилася безуспішною, і зав’язалася битва. Армія Сципіона була побудована в звичайні три лінії, але із збільшеною відстанню між лініями і маніпулами в колоні, щоб створити проходи, по яких могли бути пропущені карфагенські бойові слони. Піхота Ганнібала також була побудована в три лінії – починаючи з Канн, він багато що почав запозичати в римлян. Проте, за винятком італійських ветеранів і небагатьох лігурійців і галлів, що повернулися з Магоном, велику частину його війська складали ненавчені рекрути. Особливо слабкою була кавалерія – рід військ, який приніс Ганнібалу чи не всі його блискучі перемоги, а значить, він не в змозі був застосувати свої улюблені маневри(Лемб,353 – 358). Проти атаки бойових слонів тактика Сципіона виявилася вельми ефективною, а римська і нумідійська кіннота погнала з поля кавалерію Ганнібала. Коли зійшлася піхота, римляни швидко управилися з першими двома карфагенськими лініями. Потім римляни повели наступ не резерв Ганнібала. Проте італійські ветерани Ганнібала проявили дивну стійкість – навіть в мить, коли нумідійці Массиніси, припинивши переслідування карфагенської кавалерії, ударили в тил лінії Ганнібала, тим самим вирішивши результат битви. З небагатьма уцілілими Ганнібал відступив до Карфагена. На полі бою залишилося 20 тисяч мертвих карфагенян, і не менше 15 тисяч потрапило в полон. Римляни втратили близько 1500 чоловік убитими і, можливо, ще близько 4 тисяч пораненими (Дюп,163-164).

У Карфагена не було ні грошей, ні армії, подальша боротьба могла привести до повного знищення навіть самого міста. Тому карфагенські правителі у 201 р. до н.е. капітулювали. Римлянипродиктували важкі умови миру. Карфаген позбавлявся всіх заморських володінь, всього військового флоту, крім 10 кораблів для берегової охорони, його територія обмежувалася невеликим міським округом в Африці. Карфаген позбавлявся права мати військовий флот, не міг без згоди Рима вести війни і повинен був виплачувати контрибуцію в 10 тис. талантів протягом п'ятдесяти років (Кузя,84). Окупаційна армія Сципіона повинна була деякий час утримуватись в Африці за рахунок карфагенської казни (Волков,119). Массиніса дістав титул нумідійського царя і римського союзника, він зобов’язався стежити за зростом Карфагена. Сципіон відбув тріумфальний в’їзд до Рима, де сенат надав йому почесне прізвище ,.Африкаського”(Крип,305).

Підбиваючи підсумки Другої Пунічної війни можна виділити основні причини перемоги Риму:

· Рим та римо – італійський союз володів більшим, ніж Карфагенська держава військово – економічним потенціалом (кількість військ, зброя, матеріальні ресурси);

· римо – італійський союз виявився стійкою державною організацією; не зважаючи на спроби Ганнібала розколоти його, він витримав, оскільки відображав прагнення італійських міст і общин до об’єднання Апеннінського півострова;

· вторгнення Ганнібалового війська в Італію спричинило значний опір місцевого, вірного Риму населення;

· римська військова організація, що базувалася на основі ополчення власних громадян, виявилася надійнішою, ніж наймані війська Ганнібала;

· римські полководці і воєначальники, виконуючи військові функції, займали політичні посади (консули, цензори) і тому вони тісно поєднували економічну і військово – політичну ситуацію, яка складалася під час війни; Ганнібал же був тільки військовим керівником, і, по суті, він був залишений напризволяще в Італії своїм політичним керівництвом(Кузя,8485).

Перемога в Ганнібаловій війні мала велике міжнародне значення: римляни, остаточно закріпившись на Західному Середземномор’ї, переорієнтували свою зовнішню політику на схід, що посприяло у майбутньому захопленню елліністичних держав(Кузя,85).

В результаті Другої Пунічної війни Рим розширив свої заморські володіння. До нього перейшла Південна Іспанія, в його руках була після 210 р. до н.е. вся Сицилія (Машкін,176), остаточно були опановані Сардинія, Корсика і Північна Італія. Нумідійське царство і грецьке місто Массілія стали бути підконтрольні Риму. Володіння Риму охоплювали все Середземномор’я (Кузя,86).

Друга Пунічна війна призвела до значних внутрішніх змін у Римській державі:

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Альд Пій Мануцій

ЗМІСТ Альд Пій Мануцій. 2 “Нова Академія” Альда. 3 “Дім Альда” і Франческо Гріффо. 3 Титульні листи і колофони. 5 “Якір і дельфін” Альдо. 7 Шедеври Альда Мануція. 8 Твори Аристотеля і інші фоліанти. 8 Про Етну та інших ін-кварто. 9 Маленькі альдини. Альд і Гріффо. 11 Висновок. 13 Література. 15 Альд Пій Мануцій. Мануцій (Мануччи) – знаменита сім'я венеціанських друкарів, видавців і вчених епохи Відродження. Родоначальник їх – Альд Мануцій-старший, відомий під іменем Aldo Рiо, народився близько 1450 р. в ...

Чехословаччина - від заснування до оксамитової революції

ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА (Чехо-Словаччина, Чехо-Словацька Республіка) - держава у Центральній Європі в 1918-92. За формою державного устрою в 1918-68 унітарна, в 1968-92 - федеративна республіка, яка складалася з Чеської і Словацької республік. Вищий законодавчий орган - двопалатні Національні (з 1968 - Федеральні) збори (Національна палата і Палата національностей). Глава держави - президент. Обирався парламентом терміном на 5 років. Столиця -м.Прага. Загальна площа - 127,9 тис.кв.км. Населення (1991)-15,7 млн. чол. В умовах воєнної ...

Зовнішня торгівля Речі Посполитої з країнами Західної Європи наприкінці ХV-першій половині 1VII ст.

У ХVІ – середині ХVП ст. торгівля в економічно розвинутих країнах Європи була одним з методів первісного нагромадження капіталу. В країнах з уповільненим економічним розвитком, навпаки, торгівля іноді стимулювала повернення до кріпосних форм господарювання, підпорядко­вувала місцеве виробництво інтересам європейського капіталу. Зростало значення торгового і тісно пов’язаного з ним лихварського капіталу. Укупець-скупник нерідко передворювався в капіталіста-підприємця. Унаслідок великих географічних відкриттів з’явилися нові ...