Search:

Виникнення класичної політичної економії у Франції

Тюрго, так само як і інші фізіократи, звертається до аналізу «чис­того продукту». Він його називає «фізичним даром родючості», «чис­тим даром» понад заробітну плату. Проте на відміну від багатьох ін­ших, що в них «чистий продукт» є даром природи, у Тюрго він — результат більшої продуктивності праці робітника в сільському гос­подарстві. Праця сільськогосподарського робітника, проголошує Тю­рго, «є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату».

Цінність у нього зв'язана з корисністю речі, її здатністю задо­вольняти потреби. Цінність він визначає як «вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань». Тобто йдеться про суб'єктивну оцінку цінності.

Придбання тієї чи іншої речі, пише Тюрго, потребує від людини певних турбот, витрат ресурсів, витрат часу, праці. Величина цих витрат, пов'язаних із придбанням якоїсь речі, і становить її «приро­дну ціну». «Природна ціна», або цінність, не має внутрішньої суб­станції. Це величина відносна. Її визначення залежить від покупця. Покупець сам вирішує, яку частку своїх ресурсів він погоджується віддати за ту чи іншу річ. Максимальну її величину Тюрго називає «цінністю значення».

У процесі обміну кожна зі сторін виходить із власної оцінки «цінності значення». Суб'єктивно кожний з учасників обміну одер­жує більше, ніж віддає. Об'єктивно відбувається обмін рівновели­кими цінностями. Коли мінове співвідношення між речами, що об­мінюються, установилось, це означає рівновагу, або рівність інтенсивностей «цінності значення» обох сторін.

Тюрго розрізняє цінність і ціну, хоч часом розглядає їх як сино­німи. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із еле­ментів «оцінки», тобто ціни, є рідкісність речі.

Одне з центральних місць у вченні Тюрго займає проблема капі­талу. На відміну від Кене, який розглядає капітал у натуральній формі, Тюрго визначає його як «нагромаджену цінність». Капіталіс­ти (промислові, торгові, позичкові), пише Тюрго, сконцентрували в своїх руках рухоме багатство (засоби виробництва, предмети спо­живання, гроші). Нагромадження багатства цей клас здійснив за ра­хунок власної ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіта­лу, на думку Тюрго, є лише результатом ощадливості.

Прибуток у Тюрго (на відміну від поглядів Кене) — самостій­ний вид доходу. Він вважає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіта­лу неможливе жодне виробництво. Капітал також сприяє збільшен­ню «чистого продукту». Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує втратити його. Саме тому Тюрго прибуток промислового капіталіс­та й торговця розглядає як «заробітну плату за працю, турботи, ри­зик». Виправдовує він і процент. Правомірність процента виводи­лась Тюрго з порівняння процента як «ренти тимчасової» з «вічною рентою» — земельною, яку власник капіталу міг би мати, купивши землю. Процент він трактує як «ціну втрат», яких зазнає певний час кредитор. Величину процента Тюрго узалежнював від наявності ка­піталу, від попиту й пропозиції. Процент, як і прибуток, у Тюрго — це частина «чистого прибутку».

Заслуговує на увагу трактування ним суті грошей. У нього вже є певне розуміння товарної природи грошей. Проте Тюрго, усупереч меркантилістам, розглядає їх як звичайні товари і стверджує, що в кожному товарі закладено потенційні гроші. Цю думку він підтвер­джує тим, що кожний товар вимірює цінність іншого.

Тюрго був не лише видатним теоретиком, а й практиком, який намагався втілити в життя фізіократичні ідеї. 1774 p. він став мініс­тром фінансів Людовіка XVI. Він підготував і здійснив низку бур­жуазних економічних реформ, які передбачали ліквідацію феодаль­них обмежень у торгівлі й виробництві, заміну натуральних дорож­ніх повинностей грошовими зборами (їх повинні були сплачувати й землевласники), заборону податків із хлібної торгівлі тощо. Ці хоча й обмежені, але прогресивні перетворення, спричинилися до неза­доволення феодальної знаті. Король змушений був підписати наказ про відставку Тюрго й скасувати впроваджені ним реформи. Це був крах не лише реформ, які проводились від імені феодальної монар­хії, а й фізіократії в цілому.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Причини і наслідки Великих географічних відкриттів кінця 15 - початку 16 ст.

План: Причини та передумови Великих географічних відкриттів. Епоха Великих географічних відкриттів. Наслідки Великих географічних відкриттів. 1. На останньому етапі існування середньовічного суспільства в XV – першій половині XVII ст. темпи економічного розвитку європейських країн ще більше зростають. Епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати строго визначений історичний період. Його хронологічні рамки вітчизняні історики і географи звичайно обмежують серединою XV - серединою XVII ст. ...

Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V—XV ст.)

Виникнення і розвиток феодальних відносин у Західній Європі. Розвиток сільського господарства. Середньовічне місто. Розвиток ремесла і торгівлі. Виникнення і розвиток феодальних відносин у Західній Європі У середині першого тисячоліття нової ери в господарстві тогочасних суспільств відбулися кардинальні зміни, зумовлені появою і розвитком нових відносин, які в науковій літературі дістали загальну назву феодалізм, або аграрне суспільство. Феодальні відносини розвивалися одночасно майже в усіх країнах Євразії. В історіографії ...

Неоінституціоналізм

Після другої світової війни відбулось відродження інституціона­лізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці спере­чались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціона­лісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економіч­ному житті НТР, інформації, влади, політики та ін. Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 p. нар.) — уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина його професорської і ...