Search:

Становлення Української Православної Церкви (УПЦ)

Реферати » Релігія » Становлення Української Православної Церкви (УПЦ)

Утворення Київської держави в 9 ст. допомагає зміцненню зв'язків з греками. Військові походи, дипломатичні зносини й особливо торговельні зв'язки Київської Русі з Візантією утворюють сприятливі обставини для поширення християнства серед наших предків. Спершу приймають його верхи нашого громадянства, а від них воно переходить і в низи. Брак потрібних для того джерел не дає можливості простежити оцей процес повільної християнізації нашого народу. Стародавня традиція наша вказує сліди християнства в Києві ще в 9 ст. у зв'язку з легендою про князів Аскольда та Діра. З певністю можна твердити, що в першій половині 10 ст. в Києві вже була церква Святого пророка Ілії. Болгарські похода Святослава ще дужче збільшують впливи християнства, і в останній чверті 10 ст. кількість його прихильників стає настільки великою, що ставиться питання про перехід державної влади на бік нової релігії. Боротьба партій християнської, з одного боку, і прихильників старих національних вірувань, з другого, часами дуже загострювались.

Великий князь Святий Володимир (980-1015) з мотивів державно-політичного характеру, оцінивши значення міцної організації християнської церкви для державного будівництва, рішуче стає на бік християнства і близько 988 р. охрестився сам зі своєю родиною й почав ширити християнство скрізь по своїй державі. Князь повелів винищувати ідолів: Перуна прив'язали до кінського хвоста і потягли в Дніпро, по дорозі били його палицями. Після винищування ідолів духовенство і князь ходили по місту з проповіддю. Багато киян хрестилися з радістю; другі не хотіли і слухати проповіді; треті коливалися, як коливався колись і сам князь. Тоді Володимир видав повеління, щоб в наступний день усі нехрещені явилися до ріки, а хто не явиться, буде супротивником князю.

Це вирішило здивування тих, що коливалися. “Якби нова віра була б не гарною, – думали вони, – то князь та бояри не прийняли б її”, і пішли хреститися; інші явилися на ріку зі страху. Завзяті язичники бігли від княжого гніву в степи та ліси. На інший день після княжого повеління на Дніпрі відбулося загальне водохрещення народу. Тоді, по слову благочестивого літописця, земля і небо раділи, бачачи велику кількість людей, що рятуються. “Боже великий, сотворивши небо и землю, – волав у радісному захопленні Володимир, – призри на новых людей Своих, дай им. Господи, уведать Тебя, как уведали страны христианские, и утверди в них веру правую и не­совратимую”.

Після водохрещення князя, княжого війська та всього стольного Києва християнство зробилося на Русі пануючою вірою. Водночас пішло утворення особистої помісною Російської церкви, для існування якої були в наявності всі потрібні умови. Вона мала в Києві значну паству, що незабаром почала ще збільшуватися через поширення щирої віри і поза Києвом, серед різних слов'янських та інородницьких племенах Русі; мала свою ієрархію, що складалася з митрополита Михаїла, єпископів та священиків, що прибули з Константинополя і Корсуня, і, мабуть, декількох своїх старих, тубільних. Безпосередньо після водохрещення народу великий князь став усюди будувати для її богослужіння святі храми. Поступово стали визначатися і відношення нової церкви до її матері – церкви Грецької, а також місцеві внутрішні її відношення державного і суспільного характеру.

Богослужіння на слов'янській мові в перекладах Святих Кирила та Мефодія, полегшувало справу розповсюдження запозиченої від греків релігії, й вона вільно скрізь знаходила собі прихильників. Поганство наших предків, ще слабко розвинене і, мабуть, не оформлене в релігійну систему, ще не мало сильної зовнішньої організації, не мало храмів і виробленої жрецької верстви й було більше зв'язане з сімейно-родовим побутом, ніж із громадським, не в силах було дати поважний опір християнству з його розвиненою догмою і дуже солідною та складною церковною організацією, й остання, при активній участі державної влади, витісняла поганство. Чим ближче до Києва лежала місцевість, тим легше прищеплювалося тут християнство, в далеких же північних краях (як в Новгороді) не обходилося без зовнішнього примусу. Залежало це від культурного розвитку краю. Кадри священиків та єпископів провадили справу розповсюдження християнства. Наступники Святого Володимира, особливо Ярослав І (1019-1054), продовжували розпочату справу. Поганство остаточно уступило своє місце християнству в 11 ст. і, таким чином, почалося історичне життя Православної церкви.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Християнізація духовного життя українського народу

Історія християнства в українських землях розпочалась ще задовго до хрещення наших предків Володимиром Великим. Напевне, тому в Києві християнство не зустрічало ніякого опору. Поганство вже відмирало природним шляхом. Підтримка князівською владою християнства як релігії вищого типу змусила поганство відступити. Християнство на наших землях виникло ще в І ст. н. е. Поширена згодом легенда про апостола Андрія Первозванного, мабуть, не з'явилася на порожньому місці. Згідно з цією легендою святий Андрій, який прийшов на ...

Іслам-шиїти і суніти

ПЛАН ВСТУП 1. РОЗДІЛЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО МУСУЛЬМАНСЬКОГО СВІТУ, ЙОГО ПРИЧИНИ 2. ХАРАДЖИТИ – ПЕРША СЕКТА ІСЛАМУ 3. ВИНИКНЕННЯ СУНІЗМУ І ШИЇЗМУ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОТИСТОЯННЯ СУНІЗМУ І ШИЇЗМУ 5. РОЗКОЛИ В ШИЇТСЬКОМУ РУСІ ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Вступ Людське життя складається з постійного протистояння, неспівпадіння думок, розбіжностей у світосприйняттях. Не обійшло це і релігії. Мусульманський релігійний світ також протягом всього часу свого існування відрізнявся тим, що у ньому постійно відбувалися поділи, ...

Андрей Шептицький - глава Української Церкві Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський

„... Тільки для Вас маю жити, - для Вас цілим серцем і душею працювати, для Вас усе посвятити, – ба, навіть за Вас, як цього треба буде, й життя своє віддати”. Андрей Шептицький 4 травня 1900 року, помирає Митрополит Сас-Куїловський. Коли 22 жовтня 1900 року кир Андрей з прочанами відвідував Рим, Папа Лев XIII запросив його до себе на аудієнцію і сповістив про своє благословенне рішення – призначити його на Митрополичий престіл. 31 жовтня 1900 року у пресі з’явилось офіційне підтвердження про номінацію єпископа ...